Розділ «Частина XII»

— У тебе пошарпаний вигляд, Шантараме,— помітила Діва, піднімаючись і розкидаючи руки.— Обійми мене, яар.

Вона обійняла мене, а потім знову присіла біля Дідьє на матраці. Я глянув на той матрац. Він здавався знайомим. Я спрямував погляд крізь двері спальні на своє ліжко. Матраца на ньому не було. Голе дерев’яне ліжко перетворилося на труну. Мій матрац лежав на підлозі.

— Сподіваюся, ти не проти, Ліне,— звернувся Дідьє, попиваючи мої порції для зомбі.— Коли ми вже застрягли тут і на біс його знає скільки, то перенести матрац сюди здалося найкращим варіантом.

— Джасванте! — гукнув я менеджеру.— У мене більше гостей. Візьму все, що маєш!

— Це не так робиться, баба,— озвався він.— Ти це знаєш.

— Джасванте, це буде або так, або я пришлю на переговори Дідьє.

— Вибачення прийняті,— сказав він.— Усе твоє.

Він приніс до кімнати картонні коробки та ящики з пивом. Повернувся з пляшкою гасу і плиткою на дві конфорки.

Він відсунув мої газети і нотатки вбік і встановив плитку, підпалив її запальничкою-пістолетом на батарейках. Перевірив тиск газу, вмикаючи його на максимум і мінімум, неначе випускаючи світлячків з пляшки.

— Ого,— одностайно мовили Чару й Парі.

Джасвант уклонився.

— Усі ресторани зачинені,— розповів він,— і немає виносу, доставок — нічого крім того, що приготуєте власноруч. Триватиме все це невідомо скільки.

— Нам потрібно буде більше травички,— попросив я, стоячи в дверях спальні.

— Це можна організувати, але за додаткову оплату, враховуючи цей карантин.

— Я візьму все.

— Ну от, знову. Хіба ти нічого не вивчив? Ти — загроза для чесного бізнесу.

— Дідьє!

— Вибачення прийнято. Я принесу шмаль пізніше. Вона в тунелі.

— У тунелі?

— Так.