Розділ «Частина XII»

— Я можу допомогти з їжею? — втрутився Вінсон, п’яно човгаючи з ванни.

— Недоцільно, пане Вінсон,— заспівав Рендалл.— Підозрюю, що кулінарні навички пана Олега — це видовищний вид спорту, а не кривавий.

— А хто це такий? — запитала Діва, прихиляючись до Дідьє на матраці.

— Він — Рендалл,— розповів Дідьє.— Я вже казав тобі про нього. Він — таємниця, роз’яснена дотепними фразами.

— Я — Рендалл, міс Діво,— мовив Рендалл.— І маю за честь знову познайомитися.

— Прошу, іди і посидь з нами, Рендалле,— запросила Діва, погладжуючи ліжко.

— Міс Діво, можу я шанобливо попросити, щоб до мене приєднався пан Вінсон? Він, здається, залишився під моєю опікою, і гадаю, йому варто трохи прилягти.

— Ну звісно,— сказала Діва, погладжуючи матраца.— Влаштовуйся, Вінсоне.

— Велике спасибі,— белькотів Вінсон, поки Рендалл укладав його на моєму матраці та підклав під голову одну з моїх подушок.— Моя дівчина в ашрамі, ти ж знаєш. Тож боюся, що трохи перенапружився сьогодні, та й учора вночі теж, бо вона в ашрамі, і знаєш, це приблизно означає, що її хлопцем став Бог, якось так, то як з цим можна боротись? Як хто-небудь може змагатися з Богом? І, типу, якщо Він такий могутній, то чому не знайде собі власну дівчину? Це мене просто причавило. Цілковито.

— Це добряче тебе зачепило, зайчику,— помітила Діва.

— Це всіх добряче зачепило, якщо пробачите моє втручання, міс Діво,— сказав Рендалл.— Тут потрібно боротись або втікати від почуттів.

Діва перехилилася через Дідьє, щоб узяти Рендалла за руку.

— Якщо я запропоную вдвічі збільшити ставку Карли, ти перейдеш на інший корабель, Рендалле?

— Робота на міс Карлу — безцінна,— посміхнувся Рендалл.— Це привілей, тож з усією повагою, я залишуся на борту і допомагатиму міс Карлі гребти на шлюпці, якщо доведеться.

Діва оцінила хлопця, роздивляючись його посмішку.

— Ми познайомимося набагато краще,— мовила вона,— якщо залишимося замкнені тут усю ніч.

— Кожна мить у вашій присутності — це честь, панно Діво.

Тут я залишив їх, радіючи можливості зостатися на хвилинку сам-один у своїй спальні, але Діва негайно пішла слідом, розвернула мене і схопила за лацкани жилета.

— Між Рендаллом і Карлою щось є? — прошепотіла вона.

— Що?