Розділ «Частина XII»

Я повернувся до вітальні й перебрав припаси Джасванта, накидані на стіл біля плитки. Однією рукою я зірвав банана з грона, а другою взяв мигдаль. Випив півкелиха з глечика меду. Потім розбив троє яєць у велику склянку, налив згори молока, всипав трохи куркуми і все це випив.

Дівчата за всім цим спостерігали.

— Фу-у-у,— мовила Чару.

Вона була гарненькою дівчиною. На мить моєму марнославному «я» захотілося пояснити, що потрібно повертатися на вулиці, а там нема де поїсти, куховарити ж нема часу. Але я був закоханий, і марнославство — та невеличка тінь гордості — не могла мене ослабити.

— Хочеш? — запропонував я, простягаючи їй склянку.

— Фу-у-у,— повторила Чару.

— Це якийсь фокус, чи що? — запитала Парі.

— Якщо ви полюбляєте фокуси, міс Парі,— заявив Дідьє,— то не шукайте нікого, крім Дідьє.

— Ого. Я хочу побачити всі твої фокуси, Дідьє,— зажадала Чару.

— Перетвори це на дійство, Дідьє,— додала Парі.

Все знову стало небуденно. Усі ненавмисно казали щось істотне. Я повернувся до спальні, закрутив у простирадло зброю і залишив на підвіконні, за комодом.

— А знаєш, якби це був фільм жахів,— сказав Олег, обіпершись на двері позаду мене,— то захована зброя була б точкою напруги.

— Ну, якби про це знав ти,— відповів я, запихаючи клунка подалі.— Тоді ти і став би точкою напруги.

— Дідько! — озвався він.— Ти коли-небудь грав у «Пошуки дракона» ? Люди божеволіють від цього у Москві.

— Я забираюся звідси, Олеже,— оголосив я, повернувшись до нього.

— Почекай,— випалив він,— ти забираєшся звідси? Я гадав, ніхто нікуди не піде. Ніколи не розділятися. Це перше правило тактики виживання під час шалених часів.

— Хай як дивно це прозвучить, але я залишаю тебе на чолі.

— На чолі чого?

— На чолі цієї кімнати, поки мене не буде.

— Гаразд,— міркував він.— Що мені з нею робити?