Розділ «Частина X»

Говінда також підвівся і відійшов від автомобіля.

— Націль свого пістолета на австралійського злочинця, поки йдеш, друже,— попередив Конкенон.— Він поганий хлопчик. Якщо він хоч на дюйм поворухнеться, стріляй.

— Так, босе,— сказав Говінда, посміхаючись мені.

В тому приглушеному освітленні заводу його очі сяяли, неначе опали. Підійшовши до Олега, він приставив пістолета йому до живота. Олег і далі посміхався. Здається, я був єдиний, хто не посміхався.

— Я прийшов сюди, як чоловік до чоловіка, а ти витягаєш зброю? — обуривсь я.

Конкенона це зачепило, бо ми обоє знали, що я мав рацію. У ньому швидко прокидався шал.

— Просто невеличка пересторога,— запевнив він, гамуючи свою лють.

— Конкеноне, якщо схибиш, то загинемо не лише ми.

Я сказав це заради найманців — афганського та індійського прихвоснів.

— Говінда точно помре,— мовив я.— І афганець теж.

Я обернувся до афганця.

— Саламалейкум,— привітався до нього я.

Він не відповів.

— Саламалейкум,— повторив я, пригадавши добре ісламське вчення про те, що щире мирне привітання завжди має отримати відповідну, ба й кращу відповідь.

— Валейкумсалам, — нарешті відповів він.

— Як тебе звати?

Він розтулив рота, аби відповісти, але Конкенон його зупинив.

— Нічого йому не розповідай, ти, дикунський недоумку. Він колупається у твоїх мізках, чи тобі цього не видно? Він уже влився, тож знає, як спілкуються місцеві. Але це також допомагає колупатись у ваших хистких дикунських мізках. Стежте за майстром, поки я колупатимусь у його мізках.

Він підвівся й обійшов автомобіля, щоб наблизитися до мене.

— Якщо він що-небудь утне,— звернувся він до Говінди,— пристрель його друга. Пізніше я власноруч допоможу тобі порізати його на шматки.