Розділ «Частина X»

— А ти зустрічав колись дегустатора?

— Ні, Олеже, але ти зустрічав.

— Індійські хлопчики. Гарні дітлахи. Вони куштують його їжу, аби пересвідчитись у тому, що вона не отруєна.

Я знав, що в орлиному гнізді Скорпіона справи йдуть поганенько. Близнюк уже звертався до мене. Я несерйозно сприйняв Скорпіонову одержимість прокляттям. Якщо Олег каже правду, то Скорпіон вскочив у халепу. Він був хорошою людиною в поганій ситуації, а саме тоді й мають втручатися друзі.

Але в моїй кишені була адреса Конкенона, а в «Леопольді» потрібно було згаяти час, чекаючи до півночі, тож я забув про горе-товариша.

— То ти сам пішов, чи звільнили?

— Я заявив, що не дозволю дітлахам куштувати його їжу,— розповів він.— І запропонував робити це самому. Я завжди голодний. Але він погано сприйняв критику. Він звільнив нас обох.

— А хто заплатив вам, щоб ви прийшли сюди й заварили кашу?

— Заплатили не мені, а йому,— сказав Олег.— Попросив випити разом востаннє. Я погодився, сподіваючись, що це буде наша остання зустріч. А потім, дорогою сюди, він каже мені, що отримав одне замовлення — наклепати якомусь французові в барі.

— І ти вирішив приєднатися?

— Я вирішив, що коли не наглядати за цим шаленцем, то він когось уб’є, а це може спаскудити візу.

— А ти в нас гуманіст,— вирішив я.

— Та хто ти в біса такий, щоб мене засуджувати?

Він усміхався, неначе те привітне цуценя. І він знову не помилявся, а коли людина має рацію, то тут уже нічого не вдієш.

— Пішов ти,— промовив я.— Тобі доведеться зі мною владнати, розумієш, якщо вже ти прийшов сюди зашкодити моєму другу.

— Я так тебе розумію! — запевнив Олег, порушуючи мою струнку теорію.

— Що?

— Я цілком тебе розумію,— загорлав Олег.— Обіймімося.

Він підняв мене на ноги (хлопець був дужчий, ніж здавалося) й обійняв.

Доля ніколи не бореться чесно. Доля підкрадається ззаду. Світ розплескався по озерах часу, і кожне озеро, крізь яке я падав, повертало мене в обійми, неконтрольовані й ніжні, мого втраченого брата в Австралії.