Розділ «Частина X»

Олег вказав на мене картопляною соломкою, перед тим зануреною в томатний соус.

— Ти не проти, якщо я поїм? — ввічливо запитав він.— Обожнюю домашню смажену картоплю.

— Олеже, твого друга виволікають на вулицю.

— То це так чи ні?

— Я зараз повернуся,— зітхнув я, а він почав їсти.

Я знав, як це працює. Тіло великого росіянина виволочуть на вулицю біля «Леопольда» і залишать за дванадцять дюймів від законної межі. Тож він опиниться у торговельній зоні.

Власники торговельних яток побачать це і виштовхають його зі своєї зони у канаву, за дванадцять дюймів від їхніх придорожніх крамниць.

Так він опиниться в комерційній зоні таксистів, а з часом його тіло буде на трасі, де його підбере «швидка допомога», якщо доти не переїде автобус.

Я вже бував на його місці — безтямним м’ясом, залишеним на милість світу. Я прикликав знайомого вуличного торговця і заплатив, щоб той запхав росіянина у таксі й завіз у лікарню.

Дідьє ще й досі приймав похвали і гарно розплачувався за втручання в роботу «Леопольда». Я повернувся до столика, виглядаючи третього росіянина: то були шалені роки, тож з власного досвіду я знав, що цілком доцільно розглядати можливість присутності третього росіянина.

— А третій є? — сідаючи, поцікавивсь я в Олега.

Витерши рота серветкою, він обернувся до мене, чесно дивлячись мені в очі.

— Якби був ще й третій росіянин,— мовив він,— то мене б тут не було. Усі бояться росіян. Навіть росіяни бояться своїх. Я ж росіянин. Можеш мені повірити.

— Чому Скорпіон тебе звільнив?

— Слухай. Він твій друг...

— Він ще й навіжений. Розповідай.

— Ну, він мов з’їхав з котушок після прокляття, яке наклав на нього якийсь святий. Я би просто вбив людину, яка посміла мене проклясти, або змусив забрати свої прокльони назад. Але ж я росіянин, а ми бачимо речі в іншому світлі.

— То що сталося?

— Мій колишній бос — твій друг — найняв дегустаторів.

— Дегустаторів?