Розділ «Частина X»

Він був стрункіший і швидший за свого друга, і набагато спокійніший. Це перетворювало його на найнебезпечнішу людину в кімнаті, за винятком Дідьє, бо всі інші, включно зі мною, нервували набагато більше. Чоловік глянув мені прямо у вічі й душевно посміхнувся.

Я звернув погляд на його приятеля, який своєю головою затуляв кілька горішніх ліхтарів.

— Покажи мені, що ти можеш,— заверещав високий росіянин, ляскаючи себе в груди.— Бийся зі мною!

Завсідники похапцем звільняли сусідні столики. Високий росіянин відсунув порожні столики та стільці вбік і став на вільне місце, викликаючи Дідьє.

— Іди-но сюди, малюче,— дражнив він.

Дідьє запалив цигарку.

— Двічі мерзота! — завівся високий росіянин.— Гейко і єврей. Єврейський гейко. Найгірший вид гейка.

Офіціанти утворили широке коло. Вони приготувалися втрутитись, якщо сварка переросте в бійку, але ніхто не бажав втручатися першим, щоб не отримати прочуханки від великого розлюченого росіянина.

— Ну ж бо, малюче. Підходь.

— Так і зроблю,— спокійно відповів Дідьє.— Коли закінчу цигарку.

«От дідько»,— подумав я — і зрозумів, що був не єдиним у «Леопольді», хто так подумав. Дідьє задоволено пихкотів, повільно насипаючи купку попелу у своїй скляній попільничці.

Під час мовчанки приятель росіянина швидко підійшов до мене. Він не ховав рук, тримав їх перед собою, вказуючи на стілець біля мене.

Це була хороша ідея. Поки він наближався, я відхилився назад, діставшись до одного з ножів у себе на спині.

— Тут зайнято? — приязно поцікавився він.— Твоєму другові знадобиться ще хвилинка, щоб закінчити свою цигарку, а я краще присяду, якщо ти не проти.

— Це вільна країна, Олеже,— сказав я.— Саме тому я тут живу.

— Дякую,— мовив він, комфортно вмощуючись біля мене.— Агов, не бери до серця, але хіба це не занадто стереотипно? Я росіянин, то звати обов’язково мають Олегом?

Він мав рацію. А коли чоловік має рацію, то від цього не втечеш, навіть коли хочеться штрикнути його в стегно.

— Я — Лін,— повідомив я.— Не певен, що приємно познайомитись.

— Навзаєм,— відповів він.— Олег.

— Ти що — знущаєшся?