Розділ «4»

— Ти цілий? — спитала Анестезія, допомагаючи Ричарду підвестися.

— Так, — сказав він. — Ти виявила неабияку хоробрість.

Вона скромно опустила очі.

— Насправді я геть не хоробра, — сказала вона. — Я все одно боюся мосту. Навіть вони його бояться. Того вони й переходять його разом. Гуртом безпечніше. Здоровили задерикуваті.

— Якщо ви йдете через міст, я піду з вами, — сказав іззаду жіночий голос, густий, мов мед і вершки.

Ричард так і не зміг добрати, що то за акцент. Тієї миті він подумав, що це американська чи канадська вимова. Пізніше йому здавалося, що вона могла бути й африканською, австралійською чи навіть індійською. Він так і не зміг вгадати точно. То була висока жінка з довгим рудувато-коричневим волоссям і шкірою кольору підсмаженої карамелі. Вона була одягнута в строкатий шкіряний одяг, заляпаний багатьма відтінками сірого й коричневого. Через плече вона несла шкіряну торбу, в руках тримала посох, мала на поясі ніж, а до зап'ястя примотала електричний ліхтарик. Крім того, вона, безперечно, була найвродливішою жінкою, яку коли-небудь доводилося бачити Ричарду.

— Гуртом безпечніше, — сказав він, повагавшись секунду. — Мене звуть Ричард Мейг’ю. А це Анестезія. З нас двох саме вона знає, що робить.

Щуровустка запишалася.

Жінка в шкірі обдивилася його знизу вгору і знову вниз.

— Ти з Горішнього Лондона, — сказала вона.

— Так.

— Подорожуєш зі щуровусткою. Оце так-так.

— Він під моєю опікою, — різонула Анестезія. — А ти хто? Кому ти присягнула на вірність?

Жінка всміхнулася.

— Я не присягаю жодній людині, щуровустко. Хтось із вас раніше переходив нічний Лицарський міст? — Анестезія похитала головою. — Он як. Ото вже буде весело.

Вони пішли до мосту. Анестезія передала Ричарду свою свічку-ліхтар.

— Візьми, — сказала вона.

— Дякую, — Ричард глянув на жінку в шкірі. — А там насправді є чого боятися?

— А ти як думаєш, яка небезпека може бути на нічному Лицарському мості? — спитала вона.

— Лицар?