Дочка часу

- Ви добре себе почуваєте сьогодні? - стривожилася Амазонка. - Яка у вас температура?

- Температура - не знаю, а ось тиск.

- Ах, бідненький. - Амазонка явно сприйняла його слова буквально. - А усе йшло так добре. Сестра Інгхем дуже засмутиться. Вона дуже вами пишається.

Для Гранта стало одкровенням, що Плюгавка пишається ним, але і ця звістка не порадувала його. Тепер він хотів, щоб температура дійсно підвищилася, - потрібно заспокоїти Плюгавку, що занадто вже запишалася.

Проте візит Марти відвернув його від експерименту, який повинен був довести, що розум сильніший за матерію. До того ж, якщо Плюгавка пишалася його швидким фізичним одужанням, то Марта вважала себе причетною до його одужання душевного. Вона була задоволена, що її з Джеймсом похід до крамниці виявився таким ефективним.

- Ти вже що-небудь придумав щодо Перкіна Варбека?

- Ні. До біса Варбека. Краще скажи, навіщо ти принесла мені портрет Річарда III? Адже за ним таємниць немає, чи не так?

- Так. Здається, ми узяли його як ілюстрацію до історії Варбека. Ні. Почекай. Згадала. Джеймс ось так потримав його і сказав: "найзнаменитіший вбивця усіх часів з обличчям святого".

- Святого! - закричав Грант і осікся. - Вкрай чесно!

- Що?

- Та ні, нічого. Просто згадав своє перше враження. Тобі теж здається, що це обличчя святого?

Марта поглянула на фотографію, притулену до стопки книг.

- Світло погано падає, і я нічого не бачу, - сказала вона і узяла фотографію в руки.

Тільки тут Грант згадав, що для Марти так само, як для сержанта Уільямса, вивчення облич - заняття професійне. Вигин брів, лінія рота говорили Марті про характер людини не менше, ніж сержантові. Більше того, вона не могла зіграти роль, не придумавши собі спочатку особистість.

- Сестра Інгхем вважає, що він дуже похмурий. Сестра Даррелл бачить в ньому лиходія. Хірург упевнений, що у нього був поліомієліт. Сержант Уільямс сказав, що він природжений суддя. Старшій сестрі він здається мучеником.

Марта досить довго мовчала.

- Знаєш, дивно. На перший погляд він здався мені злісним і підозрілим. Безглуздим. А потім перше враження стерлося. Він абсолютно спокійний. Так-так, у нього умиротворене обличчя. Ймовірно, Джеймс саме це мав на увазі, кажучи, що у нього обличчя святого.

- Ні, не думаю. Мабуть, він говорив про сумлінність.

- Можливо. Але це справжнє обличчя! Не поєднання органів слуху, дихання, поглинання їжі. Чудове обличчя. Якщо його трішки змінити, буде Лоренцо Прекрасний.

- А може, це і є Лоренцо, просто ви сплутали портрети?