Розділ «Частина п'ята»

Вушко голки


25


Люсі раптом усвідомила, що їхній будиночок надзвичайно маленький. Уранці вона заходилася займатися звичними справами — розпалювати піч, готувати кашу, чепуритися й одягати Джо, — коли відчула, як навколо неї наче стискаються стіни. Та й справді, увесь будиночок — це лише чотири кімнати та коридор зі сходами. Тут неможливо кудись пройти так, щоб нікого не зустріти. Якщо на мить завмерти, можна точно почути, що роблять усі інші: нагорі чути шум води в раковині — це Генрі вмивається; Девід спускається сходами; Джо у вітальні за щось сварить свого іграшкового ведмедя. Якби тільки в неї була можливість хоч трохи побути на самоті, перш ніж зустрітися з кимось, щоб спогади про минулу ніч потихеньку вляглися й відступили на другий план, щоб можна було поводитися звично, не докладаючи до цього зайвих зусиль. Мабуть, у неї не вийде обманювати — занадто мало досвіду. Люсі спробувала згадати, коли востаннє їй доводилося водити за носа когось із близьких — і не змогла. Не те щоб вона притримувалась якихось принципів, ні. Сама думка про те, що доведеться брехати, не турбувала її: просто раніше в неї не було для цього приводу. Спокійне ж, мабуть, було життя.

Девід і Джо сіли за стіл та почали снідати. Малий теревенив без упину — йому просто подобалося говорити. А Девід мовчав.

— Чому не їси? — спитав він Люсі, коли побачив, що вона не приєдналася до них.

— Я вже поснідала, — ось і перша брехня. Не так уже й важко.

Шторм тільки посилював клаустрофобію. Через потоки дощу по шибках неможливо було розгледіти навіть сарай, що стояв поруч. Тепер, коли відчинити вікно чи двері стало так непросто, відчуття в'язниці тільки посилилося для Люсі. Через низькі сталево-сірі хмари здавалося, що надворі постійні сутінки. На городі потоки дощу струмками бігли поміж грядками картоплі. Зелень потонула у великих калюжах. Гніздо горобців, що було під дахом, змило, й пара переляканих пташок шукала собі прихисток.

Зі сходів почулися кроки Генрі, і Люсі стало трохи краще. Він був майстром брехати — у цьому вона чомусь була переконана.

— Доброго ранку! — радісно привітав усіх Фабер. Девід підняв на нього погляд і посміхнувся. Люсі не відводила очей від каструль. Провина химерною тінню лягла на її обличчя — Фабер аж розізлився. Тим часом Девід наче нічого не помічав. От же телепень.

— Генрі, сідайте, поснідайте.

— Дуже вам дякую.

— На жаль, не можу запропонувати вам поїхати в церкву, — пожартував Девід. — Можемо хіба що гімни по радіо послухати.

— А ви ходите до церкви? — Фабер згадав, що сьогодні неділя.

— Та ні. А ви?

— Теж.

— Неділя для мене мало чим відрізняється від будь-якого іншого дня, — продовжив Девід. — Я зараз планую поїхати на інший бік острова, до свого вівчаря. Якщо хочете, можете скласти мені компанію.

— Залюбки, — Фабер вирішив скористатися можливістю познайомитися з островом, а особливо — з'ясувати, де той будинок, у якому є передавач. — Якщо хочете, я кермуватиму.

— Із цим я й сам непогано впораюся, — різко відповів Девід. На якусь мить повисла тиша. — У таку погоду доріг немає, усе треба робити з пам'яті, — продовжив Девід. — Тож наразі точно буде краще, якщо кермуватиму я.

— Ну звісно, вибачте, — Фабер узяв ложку.

— Якщо не хочете, то нічого. Можете не їхати, я не наполягаю, — зауважив Девід.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вушко голки» автора Кен Фолетт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина п'ята“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи