Розділ «Частина п'ята»

— Я не знаю! Не знаю! — очі Гітлера розширилися, і Рундштедт навіть засумнівався, чи не надто різко він висловився.

Путткамер уперше долучився до розмови:

— Мій фюрере, сьогодні неділя.

— І що з того?

— Завтра має повернутися субмарина з агентом. Із Голкою.

— Дійсно! Є ще хоч хтось, кому я можу довіряти!

— Звісно, він може будь-якої миті вийти на зв'язок і доповісти, але з якоїсь причини уникає цього та хоче звітувати особисто. Можливо, наразі краще відкласти рішення на добу? Тому що або вже сьогодні, або завтра ми знатимемо напевно.

— Не можна більше відкладати рішення, — втрутився Рундштедт. — Атаки з повітря та диверсії значно посилилися. Наступ ось-ось почнеться.

— Не згоден, — заперечив йому Кранке. — Сприятливі погодні умови очікуються не раніше, ніж на початку червня.

— Це вже зовсім скоро.

— Тиша! — гаркнув Гітлер. — Моє рішення: танкові війська залишаються в Німеччині. Поки що. У вівторок, коли будуть відомості від Die Nadel, я прийму остаточне рішення щодо їх диспозиції. Якщо інформація Голки підтвердить версію щодо Нормандії (а я думаю, що це так), то ми передислокуємо танки.

— А що робитимемо, якщо доповіді від нього не буде? — м'яко запитав Рундштедт.

— Якщо доповіді не буде, план такий самий.

— Тоді я повернуся до своїх обов'язків, якщо дозволите, — схилив голову Рундштедт.

— Повертайтеся.

Рундштедт підвівся і вийшов. Та сама кабінка з мідним оздобленням швидко понесла його на підземне паркування. Шлунок неприємно стисло — чи то від швидкого спуску, чи то від того, що доля всієї країни перебуває в руках одного-єдиного шпигуна.