Розділ «Частина четверта»

19

Коли вранці Люсі прокинулася, шторм і досі не вщух. Вона тихенько — щоб не розбудити Девіда, — звісилася з краю ліжка й підняла з підлоги годинника: ледве за шосту. На вулиці скиглив вітер — Девіда можна ще довго не будити. Усе одно мало що вдасться зробити в таку негоду.

Жінка подумала, чи, бува, не зірвало вітром декілька плиток — треба оглянути. Але із цим краще зачекати, поки Девід кудись поїде, інакше він образиться, що Люсі зробила за нього чоловічу роботу.

Вона вислизнула з-під ковдри. Страшенний холод. Декілька днів стояла гарна, тепла погода — тепер зрозуміло, що це був лише своєрідний вступ для шторму. Стало холодно, як у листопаді. Люсі швидко стягла з себе нічну сорочку й скочила в теплу білизну, штани та светр. Девід поворушився уві сні, перевернувся, але не прокинувся.

Люсі вийшла з кімнати та зазирнула до спальні Джо: йому вже виповнилося три, і він тепер спав у ліжку, а не в колисці. Щоправда, хлопчик часто скочувався додолу уві сні і міг при цьому навіть не прокинутися. Сьогодні ж він мирно спав у ліжку на спині з відкритим ротом. Жінка усміхнулася цьому милому видовищу.

Тихенько спускаючись униз, вона намагалася зрозуміти, що ж збудило її так рано. Може, Джо скрикнув усі сні? А може, просто шторм?

Камін давно згас, і Люсі закотила рукави, щоб запалити вогонь. Решітку перед каміном треба було почистити. Жінка стала до роботи, насвистуючи пісеньку, що її чула по радіо. Великі шматочки горючої речовини лишилися в каміні, а дрібні Люсі вигребла. На них зверху вона вклала сушняк, дрова й свіже вугілля. Узагалі вони нечасто палили вугілля, але в таку погоду так буде тепліше. Запаливши вогонь, жінка підняла в димохід клапоть газети, щоб почало тягти, — дрова спалахнули, а горюча копалина засвітилася червоним. Решту газети Люсі сховала під ящик з вугіллям — завтра ще знадобиться.

Полум'я скоро прогріє маленький будиночок, але наразі краще зігрітися чашкою чаю. Жінка поставила чайник на електричну плиту, підготувала дві чашки й цигарки з попільничкою для Девіда. Заваривши чай, Люсі понесла все те нагору. У коридорі її раптом спинило якесь постукування. Брови зійшлися, відображаючи її спантеличення. Мабуть, вітер чимось шарпає. Жінка зробила крок сходами. Та ні, схоже наче хтось стукає у двері. Але це просто смішно! Крім Тома, більше ніхто не міг прийти. Старий ніколи не стукав, а завжди заходив у кухню. У двері знову постукали.

Суто з цікавості Люсі взяла тацю в одну руку, підійшла до дверей і відчинила.

Від шоку піднос впав додолу. Просто на неї з порогу навалився чоловік. На мить жінка перелякалася, але незнайомець гепнувся до її ніг — його стан точно не дозволив би йому скривдити когось. Чоловік увесь змок, а його руки й обличчя побіліли від холоду.

Люсі трохи отямилася та зіпнулася на ноги. Із другого поверху вже спускався Девід:

— Що там таке? Що сталося?

— Ось, — Люсі показала на чоловіка.

Девід у піжамі спустився з останньої сходинки й підняв себе у візок.

— Нащо ж так кричати? — він під'їхав ближче та оглянув чоловіка.

— Пробач. Він мене злякав, — Люсі нахилилася, взяла незнайомця під пахви й потягла до вітальні.

Девід поїхав за ними. Жінка вклала чоловіка перед каміном. Незнайомець втратив свідомість.

— Звідки ж, у біса, він тут взявся? — спитав Девід.

— Мабуть, він моряк, а корабель потонув.