Розділ «Частина третя»

13

Фабер сперся об дерево. Тіло били дрижаки. Агента знудило.

Треба закопати п'ять тіл.

На це знадобиться від тридцяти до шістдесяти хвилин — залежно від того, як ретельно заховати трупи. У цей час його можуть упіймати.

Треба добре подумати, чи вартий цей ризик тих кількох годин, які Голка виграє, поки шукатимуть тіла. Відсутність п'ятьох чоловіків швидко помітять — ніяк не пізніше дев'ятої години. Якщо це було звичайне патрулювання, то їх шлях добре відомий, і скоро пошукова група пройде їхнім маршрутом. Якщо залишити трупи тут, то їх знайдуть негайно. Якщо їх сховати, то трохи згодом на пошуки відправлять поліцію з собаками — на це може піти весь день. Другий варіант дасть Фаберу можливість дістатися Лондона раніше, ніж оголосять розшук вбивці. А це зараз найголовніше. Отже, шпигун вирішив ризикнути й сховати тіла.

Фабер знову переплив канал — цього разу з тілом старого капітана, якого без зайвих церемоній кинув під кущ. Потім агент витяг із човна ще два трупи та поклав їх зверху. Туди ж кинув тіла Ватсона й капрала.

Лопати не було, а могила мала бути чималою. Фабер роздивився навколо і побачив невеличку ділянку землі, на якій уже було заглиблення. Там агент і почав копати, використовуючи замість лопати каструлю з човна.

Перші декілька футів далися легко, бо вони містили лише гниле листя. Проте далі пішла глина, й копати стало важко. За півгодини Фабер заглибився лише на вісімнадцять дюймів. Довелося на цьому зупинитися.

Шпигун притяг тіла до ями, склав їх усередину, а зверху жбурнув свій закривавлений та забруднений одяг. «Могилу» він засипав викопаною землею й листям, яке нарвав з кущів і дерев. Для першого пошукового загону цього вистачить. Заодно Фабер притрусив піском місце, яке залило кров'ю Ватсона. На палубі також натекло багато крові — її довелося відтирати ганчіркою.

Начебто все. Фабер одягнувся в чисті речі, підняв вітрило й відчалив.

На приємний відпочинок під прикриттям не залишилося часу: треба було якнайдалі відплисти від могили, а потім кинути човен і якомога швидше пересісти на наземний транспорт. Шпигун ще не вирішив, що краще — скористатися потягом чи роздобути машину. На авто буде швидше, якщо вдасться його вкрасти. Проте машину негайно почнуть шукати, не залежно від того, як скоро знайдуть трупи в лісі. Фабер не знав, де поблизу є залізничний вокзал, але потягом точно буде безпечніше: якщо добре грати свою роль, то агент матиме майже цілий день.

А ще не зрозуміло, що робити із човном. Найкраще було б його потопити, але хтось може це побачити. Якщо ж залишити шлюпку на якомусь причалі чи просто кинути біля берега, поліція дуже швидко пов'яже це з убивством і зрозуміє, у якому напрямку втік убивця. Остаточне рішення Голка так і не прийняв.

Була ще одна проблема: Фабер не знав, де саме він перебуває. На його мапі водних шляхів Англії позначені всі мости, причали та шлюзи, а ось залізничних станцій немає. Навколо багато сіл, до яких можна дістатися пішки за годину чи дві, але не через кожне селище ходили потяги.

Раптом удача вирішила зразу дві проблеми: попереду був залізничний міст.

Фабер узяв компас, гаманець, стилет і дістав із фотоапарата плівку. Решта його речей піде на дно разом із човном.

У тіні дерев ховався маленький причал. На перший погляд, доріг поруч не було. Фабер згорнув вітрило, від'єднав щоглу, дістав заглушку з кіля та стрибнув на берег, тримаючи кінець мотузки. Човен почав повільно наповнюватися водою, поки течія затягувала його під міст. Німець тримав мотузку так, щоб човен затонув під цегляною аркою моста. Спочатку під водою зникла корма, потім — ніс, і останнім — дах каюти. Якийсь час на поверхні річки ще булькало повітря, але за декілька хвилин уже не залишилося жодного сліду того, що колись тут був човен. Тінь від моста дуже вдало сховала силует шлюпки під водою. Наостанок зникла й мотузка.

Залізниця прямувала з північного сходу на південний захід. Фабер піднявся нагору й попрямував на південний захід — у напрямку Лондона. Дві колії. Мабуть, це була якась сільська гілка. Потягів буде небагато, але вони зупинятимуться на кожній станції.

Сонце почало припікати, і йти ставало нелегко. Чорний одяг шпигуна залишився з трупами, і Фаберу довелося вбратися в двобортний піджак та товсті фланелеві штани. Ну, піджак хоча б можна було зняти.

Через сорок хвилин агент почув далекий стукіт коліс і сховався в кущах біля колії. Повз Фабера на північний схід повільно проповз старий паровоз, що тягнув за собою вагони з вугіллям. Можна було б застрибнути на нього, якби машина йшла в інший бік. Та чи варто? Звісно, не треба буде так довго йти пішки, але Фабер точно б забруднився в паровозі й мав би занадто підозрілий вигляд на вокзалі. Іти пішки безпечніше.