Розділ «Частина п'ята»

— Ні-ні, я справді залюбки поїду.

— А ви добре виспалися? Ви ж, мабуть, і досі достатньо слабкий. Сподіваюся, Люсі недовго відволікала вас увечері.

Фабер доклав зусиль, щоб не глянути на жінку. Краєчком ока він побачив, що в неї, мабуть, і цибулинки волосся почервоніли.

— Та я ж учора спав майже протягом усього дня, — відповів агент, упевнено дивлячись на Девіда. Та дарма — чоловік уже кинув погляд на свою дружину. Люсі поспіхом відвернулася, і на його обличчі промайнула якась тінь. Ще мить — і від подиву в Девіда впала щелепа.

Фабер засмутився. Ну от, тепер Девід щось підозрює, тому на його дружнє ставлення вже не варто розраховувати. Не те щоб це становило для нього якусь загрозу, але приємного було мало.

Девід швидко опанував себе, відштовхнув візок від столу й покотив його до задніх дверей.

— Я поки джип вижену, — пробурмотів він, коли накидав на себе плащ.

За мить у відчинені двері кухні ввірвалася буря й залишила по собі холод і вологу підлогу. Коли двері зачинилися, Люсі здригнулася і взялася витирати воду. Фабер підійшов і торкнувся її руки.

— Не треба, — вона кивнула головою на Джо.

— Ти поводишся, наче дурепа, — зауважив Фабер.

— Він, мабуть, здогадався.

— Якщо ти хоч на мить замислишся, то зрозумієш, що насправді це не має значення.

— Я так не думаю.

Шпигун знизив плечима. Знадвору почувся настирливий гудок машини. Люсі дала Фаберові плащ і пару високих чобіт.

— Тільки не розмовляйте про мене, — попросила вона.

Фабер одягнувся і попрямував надвір. Люсі зачинила двері на кухню та пішла його проводжати. На порозі агент озирнувся і поцілував її. Жінка охоче відповіла на поцілунок, потім розвернулася і зникла на кухні.

Фабер вийшов у зливу, обережно перейшов ціле море слизької багнюки та стрибнув у джип, який одразу ж рушив із місця. Машину було спеціально обладнано для безногого водія: автоматична коробка передач, гальма та акселератор виведені на ручки, а також спеціальний утримувач керма, щоб справлятися з авто однією рукою. За сидінням водія був спеціальний відділ для складеного візка, а над лобовим склом — для дробовика.

Кермував Девід дуже впевнено. І він мав рацію: замість дороги тут була лише вузенька стежка, що залишали після себе шини джипу. Дощ ущент заливав скло, машина постійно повзла на слизькому грунті — Девід усім цим насолоджувався: з цигаркою в зубах і дещо абсурдною (зважаючи на погодні умови) посмішкою на обличчі. Мабуть, таким чином він компенсував собі тугу за польотами.

— А чим ви займаєтеся, коли не рибалите? — спитав Девід, не випускаючи цигарки.

— Я звичайний службовець, — повідомив Фабер.