Розділ «Частина п'ята»

Місцевість тут була доволі пласкою й майже без рослинності. Ґрунт деінде трохи здіймався, але пагорбами це назвати важко. Крім трави та кущів, було лише кілька дерев, які майже не захищали острів від непогоди. Мабуть, вівці Девіда Роуза — ще ті горішки.

— Ви одружений? — раптом запитав Девід.

— Ні.

— Мудре рішення.

— Ну, складно сказати однозначно.

— Мабуть, не обтяжуєте себе серйозними стосунками там у Лондоні, еге ж? — Девід кинув на Фабера хитрий погляд.

Агенту ніколи не подобались такі дещо поблажливі розмови про жінок, тому він різко відповів:

— А я вважаю, що вам неймовірно пощастило мати таку дружину, як Люсі.

— Справді?

— Так.

— Але нічого не може бути кращим, ніж різноманітність, правда ж?

На що ж він натякає, чорти б його побрали?!

— Ну, в мене не було можливості оцінити переваги моногамних стосунків, — відповів він.

— Дійсно.

«Він і сам не впевнений», — подумав Фабер. Не треба більше нічого казати, бо, здається, будь-яке його слово тільки підкладає жару до вогню.

— Не можу не помітити, що ви зовсім не схожий на звичайного службовця. Де ж ваш високий капелюх і парасолька?

Фабер спробував вичавити усмішку.

— Маєте непогані м'язи, як на писаку, який рідко піднімає щось важче за перо, — додав Девід.

— Я полюбляю їздити на велосипеді.

— Мабуть, ви в хорошій формі. Пережити такий шторм...