Розділ «Частина третя»

— Господи. Вони поранені?

— Хіба що надмірними хвилюваннями. Ви приїдете сюди?

— Виїжджаю.

З першого погляду було зрозуміло, що в цьому котеджі живуть дві старенькі: маленький старий будиночок, біля дверей росте кущ диких троянд, щедро підгноєний чайним листям, охайні грядочки з овочами в садку, що розкинувся за акуратно підстриженим живоплотом, на вікнах — біло-рожеві фіранки, у дворі — скрипучі ворота. До того ж вхідні двері погано пофарбували невпевненою рукою, а молоток на дверях зробили з підкови. Блоггс постукав підковою, і двері відчинила бабуся, якій було десь за вісімдесят. У руках вона тримала рушницю.

— Доброго ранку. Я з поліції, — привітався Блоггс.

— Е ні. Поліція в мене вже була. Забирайся звідси, поки я не відстрелила тобі голову.

Бабуся була футів п'ять на зріст і мала густе сиве волосся та бліде обличчя, вкрите зморшками. Тоненькі руки міцно тримали зброю. З кишені її фартуха стирчали прищіпки. Блоггс опустив очі й побачив, що вона взута в чоловічі робочі чоботи.

— Мадам, вранці у вас були місцеві поліцейські, а я — зі Скотленд-Ярду.

— Звідки мені знати, що ви кажете правду?

Блоггс покликав свого водія. Констебль вийшов із машини й підійшов до воріт.

— Форми досить, щоб вас переконати? — спитав Блоггс.

— Добре, заходьте, — вона відійшла, запрошуючи чоловіка в дім.

Блоггс увійшов у кімнату з низькою стелею та кахляною підлогою. Меблі були старі й важкі, усі поверхні в кімнаті вкриті декоративною порцеляною та склом. У каміні горів вогонь на вугіллі. Усюди пахло лавандою й котами.

З крісла назустріч Блоггсу піднялась інша леді — дуже схожа на першу, тільки вдвічі ширша. З її колін зіскочили двоє котів.

— Доброго дня. Мене звати Емма Партон, а це моя сестра Джессі. Не зважайте на рушницю, вона не стріляє. Джессі любить влаштовувати вистави. Може, присядете? Ви наче замолодий для поліцейського. Дивно, що в Скотленд-Ярді зацікавилися нашим пограбуваннячком. Ви приїхали з Лондона вранці? Джессі, зроби гостеві чашечку чаю.

— Ми от-от з'ясуємо, хто вас пограбував, — почав Блоггс. — Ця людина переховується від поліції.

— Я так і думала! Він міг нас убити! Лежали б тут обидві по вуха в крові! — скрикнула Джессі.

— Не кажи дурниць, — урвала її сестра. — Він був дуже милий.

— Розкажіть, будь ласка, як це трапилося, — попросив Блоггс.

— Я пішла на заднє подвір'я — хотіла перевірити, чи не знесли кури яєць. А Джессі була на кухні...