Розділ «Частина третя»

Щось надійне придумати було важко. Зараз майже весь транспорт на дорогах був військовим, але ніяких відповідних документів у Фабера не було. Сказати, що він постачає кудись продукти теж було поганою ідеєю, бо в нього в машині не було нічого. Хто взагалі зараз подорожує? Моряки у відпустці? Посадовці? Кваліфіковані працівники? Ось воно. Він — інженер, який працює в нафтовій сфері, на кшталт виробництва високотемпературних мастил для коробок передач. Чоловік їде ремонтувати механізм на фабриці в Івернессі. Якщо спитають, на якій саме фабриці, Фабер скаже, що це таємна інформація (краще не вигадувати фабрики, бо можна натрапити на когось, кому буде відомо, що її не існує). Щоправда, навряд чи інженери-спеціалісти носять такі комбінезони. Проте зараз же війна, чого тільки не буває.

Тепер, коли агент продумав деталі своєї історії, їхати стало спокійніше. Залишилася інша проблема: що робити, якщо його зупинить той, хто шукає шпигуна Генрі Фабера. У них є його фотографія — чорт забирай, вони бачили його обличчя! Обличчя!.. І скоро в них буде опис його машини. Навряд чи вони ставитимуть блок-пости, бо ніхто й гадки не мав, куди саме він їде, але кожен поліцейський у цьому регіоні точно чекатиме на сірий «Морріс Коулі» з реєстраційним номером MLN 29.

Якщо його помітять десь за містом, то зупинити відразу не зможуть, бо в сільських поліцейських є лише велосипеди. Проте вже за кілька хвилин за Фабером вирушать автівки, адже місцеві негайно повідомлять керівництву. Агент спланував так: якщо він помітить поліцейського, то покине цю машину, вкраде іншу й змінить маршрут. А наразі Фабер покладався на удачу. Ця частина Шотландії була мало заселена, і може статися, що він доїде до Абердина, не зустрівши ні душі. Інша справа — міста. Там є велика ймовірність, що поліцейські розпочнуть переслідування, і навряд чи Фаберу вдасться втекти, бо його «морріс» був уже старий, а поліцейські дуже часто виявлялися чудовими водіями. У такому випадку краще кинути машину та загубитися в натовпі чи десь у задвірках.

Кожного разу, коли Фабер в'їжджав у місто, йому доводилося боротися з бажанням кинути авто та вкрасти інше. Проте в такому випадку він залишить після себе слід, за який у МІ-5 зможуть вхопитися, тому шпигун не кидав свого «морріса», але їхав лише другорядними вуличками. У Глазго агент планував приїхати в сутінках, і надалі темрява буде його перевагою. Звісно, цілком безпечним його шлях назвати було важко, але працювати шпигуном і почуватися в безпеці — речі несумісні.

Щойно Голка досяг верхівки пагорба Бітток-самміт у тисячу футів заввишки, почався дощ. Фабер зупинився, щоб підняти брезентовий дах. У повітрі висіла спека — швидко наближалася буря, точно з громом і блискавицями.

Маленький «морріс», на жаль, мав деякі вади: брезентовий дах у декількох місцях прорвався і тепер пропускав воду та пориви вітру, а через горизонтально розділене лобове скло видимість була погана. Місцевість ставала все більш горбистою, і двигун заревів. Дивуватися нічому — машині вже двадцять років.

На щастя, дощ закінчився без серйозної грози, але хмари не розходилися. Похмуре небо навіювало нерадісні думки. Позаду лишилися Крофорд, оточений зеленими пагорбами, Абінгтон із поштою та капличкою на західному березі річки Клайд і Лесмахаго, оточене вересовими болотами.

За півгодини Фабер досягнув околиць Глазго. Як тільки агент проїхав повз перші будинки, відразу ж звернув із головної дороги на північ, сподіваючись об'їхати місто. Якимись другорядними вуличками, що перетинали найбільші артерії міста на сході, чоловіку вдалося дістатися до Камберналд-роуд, де він повернув на схід і залишив Глазго позаду. Вийшло навіть швидше, ніж він сподівався. Поки що щастило.

Надалі Фабер їхав по шосе А-80 повз фабрики, шахти й ферми. Узбіччями пролітали шотландські назви — Міллерстон, Степпс, Мюїрхед, Моллінсберн, Кондорат.

Тут, між Камберналдом та Стерлінгом; удача покинула Фабера. Машина швидко летіла з пагорба прямою дорогою. Навколо були відкриті поля. Стрілка спідометра вказувала на відмітку «сорок п'ять». Раптом двигун заторохтів, наче хтось почав витягати товстий ланцюг. Фабер пригальмував до тридцяти, але звук не зник — вочевидь, зламалося щось важливе. Агент уважно прислухався: швидше за все, тріснула вальниця в коробці передач або ж виникла проблема з колінчастим валом. Тобто несправність не проста — з такою треба їхати в ремонт.

Фабер зупинився на узбіччі й відкрив капот. Підтікало мастило, але на цьому було все — причину пошкодження виявити не вдалося. Чоловік завів машину й поїхав далі — швидкість впала, але поки що авто їхало.

Ще за три милі з радіатора пішов дим. Скоро машина зовсім зупиниться — треба шукати, де її безпечно кинути. Фаберу трапилась якась грунтова дорога, що вела, мабуть, кудись на ферму. Агент звернув на неї і ярдів за сто від шосе залишив автівку в кущах ожини. Голка заглушив мотор, і шипіння з радіатора почало вщухати. Навряд чи Емма та Джессі до кінця війни знайдуть когось, хто б відремонтував їхню машину. Фабер повернувся на шосе — транспорту звідси не видно, отже, ще день чи два ніхто не повідомлятиме про знайдене авто. «А я, може, вже буду в Берліні», — подумав агент.

Фабер пішов пішки — рано чи пізно має трапитися містечко, де можна буде вкрасти іншу машину. Наразі все не так і погано: шпигун виїхав з Лондона менше ніж добу тому і ще має цілий день до рандеву із субмариною, що відбудеться завтра о шостій вечора.

Сонце давно сіло, тому все заполонила непроглядна темрява. Добре, що на дорозі була біла лінія посередині — їх малювали спеціально для кермування в умовах світломаскування. Можна іти просто по цій лінії. Уночі Фабер здалеку почує будь-яку автівку і встигне зійти з дороги. Одна машина дійсно трапилася йому на шляху. Агент почув низьке ревіння двигуна та ліг біля узбіччя. Машина була чимала — може, «Воксхолл-10» — і йшла на великій швидкості. Фабер почекав, поки вона зникла в темряві, підвівся й попрямував далі. За двадцять хвилин він знову побачив цю автівку — вона стояла на узбіччі. Він би обійшов її полем, якби побачив заздалегідь, проте водій вимкнув фари і світло, через що Фабер ледь не наштовхнувся на машину.

Поки він роздумував що робити, з-під капота блимнув ліхтарик.

— Гей, тут хтось є?

— Що, щось зламалося? — Фабер вийшов на світло.

— Здається.

Промінь ліхтаря повернувся під капот, і Фабер побачив вусатого чоловіка середнього віку в двобортному пальті. У лівій руці незнайомець не надто впевнено тримав великий гайковий ключ. Фабер глянув на двигун.

— То що трапилося?