Розділ «Частина третя»

— От дурепа. Вона швидше дозволить перерізати собі горло, ніж гляне на чоловіка без штанів.

— І що ж він сказав, коли ви відмовили? — поцікавився Блоггс.

— Розсміявся. Але, думаю, він зрозумів нашу ситуацію, — пояснила Емма.

Блоггс не втримався й усміхнувся.

— Ви дуже сміливі леді.

— Може, й так.

— Виходить, від вас він поїхав на «моррісі» 1924 року в синьому комбінезоні та куртці? О котрій годині?

— Десь о пів на десяту.

Блоггс задумливо погладив рудого строкатого кота, і той замуркотів.

— У баці було багато пального?

— Кілька галонів, може. Але він забрав наші талони.

— До речі, а як ви отримали талони на пальне?

— Для сільськогосподарських потреб, — голос Емми напружився, і вона почервоніла.

— Ми старі самотні дами, звісно, нам видали талони.

— І ми завжди їздимо за їжею перед сеансом у кіно, щоб не витрачати марно пальне.

Блоггс усміхнувся й підняв руку, роблячи заспокійливий жест:

— Це нічого, леді, не хвилюйтеся. Я однаково не з відділу контролю. Яка максимальна швидкість вашого авто?

— Ми ніколи не їздили швидше, ніж тридцять миль на годину.

— Навіть за такої швидкості він уже принаймні за сімдесят п'ять миль звідси, — підрахував Блоггс, кинувши оком на годинник. — Я маю зателефонувати в Ліверпуль. У вас, мабуть, немає телефону?

— Ні.