Розділ «Частина третя»

— До речі, а якої моделі був ваш «морріс»?

— «Коулі». Норман називав її бичачим носом.

— А колір?

— Сірий.

— Номер?

— MLN 29.

Блоггс усе це записав.

— Як ви гадаєте, ми колись отримаємо назад наше авто, сер?

— Думаю, отримаєте. Правда, можливо не в найкращому стані. Злодії рідко дбають про вкрадені машини, — він підійшов до дверей.

— Сподіваюся, ви його упіймаєте, — побажала Емма.

Джессі провела Блоггса до воріт із рушницею в руках. Чоловік уже вийшов, коли леді схопила його за рукав:

— Скажіть мені, хто він? Утікач? Убився? Ґвалтівник? Блоггс кинув на неї погляд — зелені очі старенької світилися радісним збудженням. Вона б повірила чому завгодно.

— Тільки не кажіть нікому, — він схилився до її вуха. — Він — німецький шпигун.

17

Фабер перетнув міст Сарк і в'їхав у Шотландію. На годиннику було по полудні. Машина проїхала повз Сарк-Толл-Баргауз — низьку споруду з вивіскою, яка свідчила, що це перший будинок на території Шотландії. Там ще була якась легенда про одруження, яку агент не встиг прочитати. Ще за чверть милі Голка зрозумів, що там було написано: «У селі Гретна (де він опинився) могли одружитися закохані, що втекли з дому».

Пройшов дощ, і дорога була досі волога, хоча швидко висихала на сонці. Застережні заходи на випадок наступу німців уже послабили, тому вздовж дороги знову стояли вказівники. Фабер швидко лишив позаду декілька рівнинних сіл: Кіркпатрик, Кіртлбридж, Еклфечейн. Навколо в сонячному сяйві виблискували болотисті рівнини.

У Карлайлі агент зупинився, щоб купити пальне. Жінка в брудному фартуху на заправній станції не ставила недоречних запитань. Фабер залив бак і запасну каністру, розташовану з правого боку машини. Їхати в маленькому двомісному авто було приємно, і, незважаючи на серйозний вік, воно й досі могло мчати зі швидкістю сорок миль на годину. Чотирициліндровий двигун із боковим клапаном тихо та легко долав шотландські пагорби. Довершували комфорт поїздки шкіряні сидіння. Фабер натиснув на клаксон, щоб зігнати з дороги овець.

Подальший шлях пролягав через торгове містечко Локербі та чудовий міст Джонстоун, що перекинувся через річку Аннан і за яким починався підйом на Бітток-самміт. Фаберу довелося активно працювати ручкою коробки передач.

Шпигун вирішив не їхати прямою дорогою в Абердин (через Единбург по узбережжю), бо східна частина Шотландії по обидва боки від Ферт-оф-Форт була закрита для відвідування, тому під'їжджати до берега ближче ніж за десять миль забороняли. Звісно, контролювати таку велику територію було важко, але краще не ризикувати. Та все-таки рано чи пізно доведеться в'їхати в заборонену зону, тому Фабер почав вигадувати легенду на випадок, якщо його зупинять.

Взагалі приватні поїздки в останні декілька років люди майже не здійснювали через дедалі гіршу ситуацію з пальним. Крім того, власники автівок могли дістати суворе покарання навіть за незначне відхилення він маршруту. Якось у газеті Фабер читав, що відомий імпресаріо[42] опинився у в'язниці через використання пального для сільськогосподарських потреб, щоб відвезти кількох акторів із театру в готель «Савой». Радіо не вщухало: одному бомбардувальнику «ланкастер» потрібно дві тисячі галонів пального, щоб долетіти до Руру. У ту мить Фабер дістав задоволення від того факту, що він марнує пальне, яке могли б використати для обстрілу його батьківщини. Буде прикро, якщо шпигуна заарештують за порушення економії пального з плівкою з доказами на грудях.