Розділ «4»

— Ноель, — закінчив за нього чоловік.

— Ноель, — повторив за ним комісар, намагаючись запам'ятати обличчя.

Квадратна голова, біла шкіра, біляве волосся їжаком і вуха стирчать — Ноель. Утома, пиха, можливо, жорстокість — Ноель. Вуха, жорстокість — Ноель.

— Договоримо пізніше, лейтенанте Ноель, — мовив Адамберґ. — Вона поспішає.

— Якщо треба втішити мадам, — утрутився незнайомий Адамберґу бригадир, — з радістю допоможу. Мій прилад при мені, — посміхнувся він, поклавши руки на пасок штанів.

Адамберґ повільно повернувся.

— Бригадир Фавр, — представився чоловік.

— Зараз, — промовив Адамберґ спокійним голосом, — ви зробите декілька відкриттів, які вас здивують, бригадире Фавр. Жінка — це не кулька з діркою посередині, і якщо ця новина вас надто шокувала, наважтеся дізнатися про це трішки більше. Нижче ви знайдете ноги і стопи, а вище — груди і голову. Спробуйте подумати про це, Фавре, якщо, звісно, маєте чим.

Адамберґ рушив до свого кабінету, щосили намагаючись запам'ятати обличчя бригадира. Повні щоки, великий ніс, густі брови, дурна голова — Фавр. Ніс, брови, жінки — Фавр.

— Розкажіть мені, — сказав він, спершись об стіну свого кабінету і дивлячись на жінку, що сіла на краєчку стільця. — У вас є діти, ви самотня, а де ви мешкаєте?

Щоб заспокоїти Маріз, Адамберґ надряпав у блокноті її ім'я та адресу.

— Ці четвірки намальовано на дверях, правильно? За одну ніч?

— Так. Учора зранку вони були на всіх дверях. То великі четвірки, десь такі. — Вона розвела руки десь на півметра.

— І жодного підпису? Закарлючки?

— Та ні. Знизу написано три маленькі літери. «CTL». Ні, «CLT».

Адамберґ занотував: «CLT».

— Також чорні?

— Так.

— Щось іще? Можливо, на фасаді? На сходовому майданчику?

— Тільки на дверях. Чорним.