TextBook — Не хочеш? Справді? Чому?
— Тому! — Агнешка з люттю дихає прямо в його розкритий рот. А коли він намагається відірвати її від землі, вона несподіваним ударом п’яти підгинає його ноги. Одначе на коліна падають обоє, бо він не випускає її з щораз міцніших обіймів. І шепоче, немов самим блиском оголених зубів, близьких, усе ближчих і ближчих:
— Гаразд... поміряєшся силою... як з ковалем...
Проте Агнешку охоплює кволість. Ці секунди мчать дуже швидко й дуже повільно. Секунди, затьмарені ним, роздутою жилою на його лобі, злою хтивістю в очах. Секунди, яскраві від жалю, що так ото гине її виплекана в очікуванні надія. Балч повалив дівчину, притиснув до снігу її розкинуті руки. Його шорсткі губи у неї на шиї, на щоці, на кутику губ. Агнешка напружила все тіло, трохи вивільнилася з-під його грудей. Відхиляє голову вбік. Крізь стукіт у скронях нараз чує все наростаючий голосніший шум, і в ньому — собачий гавкіт, Флоксів гавкіт, і ще й хлоп’ячий крик, Тотеків крик. Та знову знаходить її голову вперте обличчя. Очі напівзаплющені. Шум зникає. Припухла рожевість губ, блиск зубів.
— Пусти! Пусти мене!
Глухий хруст стрибка, сипкий сніговий пил, майнуло Щось буре. Чийсь раптовий, міцний штурхан, немов спрямований самою інерцією падіння, відштовхує від неї голову нападника. Обоє схоплюються на ноги. Балч, нестямний від люті, вихоплює пістолет.
— Геть, ти!
Нежданий, несвідомий рух. Ствол пістолета врівень із Семеновим обличчям, очманілим, зніяковілим. Судомно звівся палець на курку — ледве чутний тріск. Ствол опускається донизу.
Все це триває якусь долю миті, надприродно, поза часом. Семен, усе ще наче осліплий, заточується й відступає. Знову розплющує очі і з свідомим смутком у голосі, з свідомим докором у тих невсипущо пильних очах промовляє тільки:
— Коменданте!
Балч тицяє йому пістолета.
— Тримай. Перевір, телепню. Він же не заряджений.
Глянувши на свої руки й відразу ж взявшись обтирати їх об поли піджака, Балч додав тихше:
— Заслужив. Але битися з тобою не буду.
Семен уже відвернувся й відходить геть узбіччям схилу, пістолет тримає лише пальцями відставленої вбік руки.
— Зачекай, Семене. Тобі кажу!
Той неохоче зупиняється.
— Де ти був так довго?
— Мигдальський затримав,— буркотить Семен.
— Він щось шукав?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вчителька, дочка Колумба» автора Мах Вільгельм на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „18. Свят-вечір“ на сторінці 16. Приємного читання.