Розділ «В свою останню годину»

В свою останню годину [Всесвіт]

— Цить.

— Вона ніколи йому нічого поганого не зробила, а він прийшов і убив її.

— Цить,— Він борсається. Я тримаю його.— Цить.

— Він убив її.

Ззаду підходить корова, стогнучи. Я знову шарпаю його.

— Ну, перестань. Зараз же. А то розхворієшся і не зможеш їхати до міста. Іди в хату й повечеряй.

— Не хочу я вечеряти. Не хочу я до міста.

— Тоді залишишся тут. Погано будеш поводитись — ми тебе залишимо тут. А тепер марш у хату, поки це травоїдне барило не прибрало всієї твоєї пайки.

Він іде, поволі розчиняється під горою. На тлі неба вимальовується вершина гори, дерева, дах будинку. Корова, стогнучи, тиняється мені в коліна.

— Почекай ще. Те, що тебе розпирає, ніщо проти того, що у мене, хоч ти теж жінка.

Вона йде за мною, стогнучи. Тоді мертве бліде повітря знов гаряче пахає мені в обличчя. Він би міг це залагодити, якби хотів. А він навіть не здогадується. Він би міг усе для мене зробити, якби тільки здогадався. Корова дихає мені в ноги й спину, подих її теплий, солодкий, хрипучий, чути в ньому стогін. Небо пласко зависає на схилі, над таємничими купинами. За горою спалахує і гасне зірниця. Мертве повітря витворює мертву землю у мертвій пітьмі, і поглядом не охопити цієї мертвої землі. Вона, мертва й тепла, налягає на мене, крізь одяг сягає до тіла. Я кажу — ти не знаєш, що таке неспокій. І я не знаю, що це. Я не знаю, в неспокої я чи ні. І чи можу я непокоїтись. Не знаю, чи можу я плакати. Я навіть не знаю — було це зі мною чи ні. Я немов вогка набубнявіла насінина в гарячій сліпій землі.


Вардаман


Вони збираються покласти її туди, коли домайструють, а я ніяк не можу цього сказати. Я побачив, як темінь знімається вгору й суне, колихаючись, геть, і спитав:

— Ти що, хочеш забити її цвяхами, Кеше? Кеше! Кеше!

Я замкнувся у засіку в клуні, ці новенькі двері заважкі для мене, вони захряпнулись, і я не міг дихати, бо там усе повітря просякло пацюками. Я спитав:

— Ти хочеш забити її цвяхами, Кеше? Хочеш забити? Забити її?

Тато снує туди-сюди. Тінь його снує туди-сюди, над Кешем, що тупцює взад-уперед понад пилкою, і дошка спливає тирсою.

Дьюї Делл сказала, що ми купимо бананів. Поїзд за вітриною, червоний на рейках. Коли він їде, рейки зблискують і гаснуть. Тато сказав, що борошно, і цукор, і кава такі дорогі. Бо я сільський хлопчак, бо є хлопчаки у місті. Велосипеди. Чому борошно, і цукор, і кава такі дорогі, коли ти сільський хлопчак?

— Може, ти краще купив би замість цього бананів?

Бананів нема, їх уже з'їли. Нема. Коли він їде, рейки знову зблискують.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «В свою останню годину [Всесвіт]» автора Вільям Фолкнер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В свою останню годину“ на сторінці 21. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи