TextBook — Лейфе.— Лейф. Лейф. Я нахиляюсь трохи вперед, одна нога рухнулася й заціпеніло завмерла. Я відчуваю, як пітьма несеться повз мої груди, повз корову. Я кидаюсь на пітьму, але корова затримує мене, і пітьма кидається на солодкий запах її болісного віддиху, в якому чути відгомін дерева й мовчання.
— Вардамане! Гей, Вардамане!
Він показується із стійла.
— Підслухач нещасний. Підслухач нещасний!
Він не опирається. Рештки нападницької пітьми з посвистом розлітаються геть.
— Що таке? Я нічого не робив.
— Підслухач нещасний!
Мої руки щосили шарпають його. Я, мабуть, і не могла б їх стримати. Я й не знала, що вони можуть так сильно шарпати. Через ці руки ми обоє тремтимо.
— Я нічого такого не робив,— каже він.— Я навіть не торкався їх.
Мої руки перестають його шарпати, але я все тримаю його.
— Що ти тут робиш? Чому ти не озивався, коли я тебе гукала?
— Я нічого не роблю.
— Марш у хату, повечеряєш.
Він випручується, я не пускаю.
— Іди звідси. Залиш мене самого.
— Та що ти тут робиш? Ти не підслухувати мене прийшов?
— Та ні ж, ні! Іди звідси. Я навіть не знав, що ти тут. Залиш мене.
Я тримаю його, нахиляюся, щоб побачити його обличчя, обмацати очима. Він мало не плаче.
— Ну добре, марш у хату. Я вже дала їм вечеряти, а як подою, теж прийду. Ти радше поспіши, поки він усього не виїв. Маю надію, ті коні гайнули аж до Джефферсона.
— Він убив її,— каже він. І починає плакати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «В свою останню годину [Всесвіт]» автора Вільям Фолкнер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В свою останню годину“ на сторінці 20. Приємного читання.