Розділ «Ніяка година»

Доктор постукав у двері.

— Привіт, — мовив він. — Ти, напевно, Поллі. Я шукаю Емі Понд.

Волосся дівчинки було зібране у кіски. Вона з підозрою поглянула на Доктора.

— Звідки ви знаєте моє ім’я? — поцікавилась вона.

— Я дуже розумний, — відповів Доктор серйозним тоном.

Поллі стенула плечима. Вона повернулася в будинок, і Доктор пішов за нею. Він з полегшенням зауважив відсутність вовни на стінах.

Емі сиділа на кухні і пила чай з місіс Браунінг. Грало «Radio Four». Місіс Браунінг розповідала Емі про свою роботу медсестри і про те, які довгі в неї були зміни, а Емі казала, що її наречений працював медбратом, тож вона в курсі всіх цих труднощів.

Вона кинула на Доктора різкий погляд, коли той увійшов. У ньому так і читалося: «У нас з тобою буде довга розмова».

— Я так і думав, що ти опинишся тут, — сказав Доктор. — Рано чи пізно.

Вони вийшли з будинку на Клейвершем-роу: синя поліцейська будка була припаркована в кінці дороги, під каштанами.

— Однієї миті, — почала Емі, — я мала стати обідом для того створіння, а вже наступної сиділа на кухні, балакала з місіс Браунінг і слухала «Арчерів».[53] Як тобі це вдалося?

— Я дуже розумний, — відповів Доктор.

Це була гарна фраза, тож він вирішив вживати її якомога частіше.

— Полетіли додому, — сказала Емі. — Цього разу Рорі буде на місці?

— Усі на світі тепер будуть на місці, — відповів Доктор. — Навіть Рорі.

Вони зайшли у ТАРДІС. Доктор вже прибрав обвуглені рештки хвилястої штуки з консолі: ТАРДІС більше не зможе повернутися до миті, що передує початку часів. Втім, це тільки на краще.

Він вирішив відвезти Емі додому, але спершу швиденько заскочити в Андалусію за часів лицарства, де у маленькому трактирі по дорозі до Севільї він якось скуштував найкращий у своєму житті гаспачо.

Доктор був майже цілковито впевнений, що зможе знов його знайти…

— Ми полетимо прямісінько додому, — мовив він. — Після обіду. А за обідом я розкажу тобі історію Максімелоса і трьох Огрів.