Розділ «Ніяка година»

— Що це за шум?

— Ми прямуємо до місця, не призначеного для ТАРДІС. У місце, куди я би не ризикнув летіти без хвилястої штуки, що надає нам прискорення і часову бульбашку. Причина шуму — двигуни. Вони ремствують, як стара машина на крутому підйомі. Це може зайняти ще кілька хвилин. Втім, тобі має там сподобатись. Початок часів — чудова пропозиція.

— Не сумніваюсь, що мені сподобається, — сказала Емі і всміхнулась. — Уявляю, як ти зрадів, вирвавшись із в’язниці, Докторе.

— Оце якраз кумедно, — зазначив Доктор. — От ти питаєш мене про втечу з в’язниці, з того будинку. І знаєш, якось дуже дивно, що мені вдалося втекти, лиш розібравши ручку звуковикруткою. А що, коли пасткою був не будинок? Що, коли Роду був потрібен не Володар Часу, якого вони б катували і зрештою вбили? Що, коли їм потрібно було щось значно важливіше? Наприклад, ТАРДІС?

— А з якого дива Роду могла знадобитися ТАРДІС? — запитала Емі.

Доктор поглянув на неї. Він дивився на Емі ясними очима, незатьмареними ненавистю чи ілюзією.

— Рід не може подорожувати далеко в часі. Принаймні просто так. А їхня робота йде повільно і забирає чимало сил. Рід має перенестися вперед і назад в часі п’ятнадцять мільйонів разів, тільки щоб заселити Лондон.

— А що, якби Рід мав у розпорядженні весь Час і Простір? Що якби вони повернулися на сам початок Всесвіту і звідти розпочали своє існування? Тоді вони могли б заселити все на світі. В усьому просторово-часовому континуумі не було б жодних інших розумних створінь, тільки Рід. Одна сутність заповнила б увесь Всесвіт, не залишивши місця для інших. Можеш таке собі уявити?

Емі облизала губи.

— Так, — відповіла вона. — Можу.

— Треба було б лише пробратися у ТАРДІС, керовану Володарем Часу, і Всесвіт став би вашим ігрищем.

— О так, — мовила Емі, яка тепер широко всміхалася. — Так і буде.

— Ми майже на місці, — сказав Доктор. — На початку часів. Будь ласка, скажи мені, що Емі в безпеці, де б вона не була.

— І чого б я таке казав? — запитав Рід у масці Емі Понд. — Це неправда.

VII

Емі чула, як Доктор збігав сходами. Його гукнув на диво знайомий голос, а тоді долинув звук, який сповнив її серце відчаєм: стихаюче «ворп-ворп», що видавала ТАРДІС при відльоті.

У цю мить двері відчинилися і вона вийшла в коридор на першому поверсі.

— Він втік без тебе, — мовив низький голос. — Як тобі почуватися покинутою?

— Доктор не покидає своїх друзів, — відповіла Емі створінню в пітьмі.

— Ще й як покидає. От тебе, наприклад, щойно покинув. Можеш чекати скільки завгодно — він не повернеться, — заявило створіння, виступивши з мороку в напівосвітлений коридор.