Розділ «Ніяка година»

— Я б цього не робив, — відповів Доктор, — якби був на твоєму місці. Ти все ще можеш змінити свою думку.

Рід кинув маску Емі Понд на підлогу ТАРДІС. А тоді викинувся з дверей ТАРДІС у Порожнечу.

— Докторе, — гукнув він.

На його обличчі наче кишіли тисячі личинок.

— Запитай у мене, який зараз час.

— У мене є краща ідея, — відказав Доктор. — Я можу сказати тобі, який зараз час. Ніякий. Зараз ніяка година. Мікросекунда перед Великим вибухом. Ми не на Початку Часів. Ми перед Початком. Володарі Часу справді не любили вдаватися до геноциду. Я — не виключення. Ти губиш власний потенціал. Що, якби одного дня з’явився хороший Далек? Що, якби… — він затнувся. — Простір величезний. А час ще більший. Я б допоміг тобі знайти місце для вашого народу. Але так сталося, що дівчинка на ім’я Поллі забула забрати свій щоденник. І ти вбив її. Це було помилкою.

— Ти навіть не знав її, — прокричав Рід з Порожнечі.

— Вона була дитиною, — відказав Доктор. — І, як і всі діти, мала безмежний потенціал. Цього достатньо.

Хвиляста штука на консолі ТАРДІС почала диміти та іскритись.

— У тебе більше немає часу, бо відлік Часу починається з Великого вибуху. А коли хоча б частина створіння, що мешкає у часі, вийде за його межі… що ж, тоді й саме створіння зникне з загальної картини світу.

Рід зрозумів. Він зрозумів, що в ту мить увесь Час і Простір становили одну крихітну, меншу за атом частинку, і доки не пройде одна мікросекунда, доки частинка не вибухне, нічого не відбудеться. Нічого не зможе відбутися. А Рід перебував по той бік мікросекунди.

Відрізані від Часу, інші частини Роду припиняли своє існування, а разом з ними припиняв існувати і сам Рід. Він, точніше Вони, відчули, як їх накрила хвиля небуття.

На початку — перед початком — було Слово. І слово було «Доктор!»

Втім, двері вже зачинилися, а ТАРДІС безповоротно зникла. Рід зостався наодинці у порожнечі перед Створенням.

Сам на сам, навіки запроторений у миті, що передує Часу.

VIII

Молодик у твідовому піджаку обійшов будинок в кінці Клейвершем-роу. Він постукав у двері, але ніхто не відповів. Тоді він повернувся в синю будку і взявся за тонке налаштування: завжди було легше перенестися на тисячу років, ніж на двадцять чотири години.

Він повторив спробу.

Доктор відчував, як нитки часу розплітались, а тоді спліталися заново. Час — складна штука: зрештою, не все, що сталося — сталось насправді. Тільки Володарі Часу розуміли, як працює час, проте навіть вони не могли нічого пояснити.

У садку перед будинком на Клейвершем-роу стояв закіптявілий знак «Продається».