Розділ «Ніяка година»

Чоловік стенув плечима.

— Напевно, може. Думаєте?..

Але високий молодик і рудоволоса шотландка відштовхнули його, грюкнули дверима своєї поліцейської будки і помчали по насадженню.

VI

Емі бігла в ногу з Доктором, захекано випалюючи питання на бігу.

— Думаєш, вона в будинку?

— Боюсь, що так. У мене є одна ідея. Послухай, Емі, не піддавайся на вмовляння і не запитуй їх про час. А якщо вони запитають самі, не відповідай. Так буде безпечніше.

— Ти серйозно?

— Боюсь, що так. І звертай особливу увагу на маски.

— Добре. Отже, ми маємо справу з небезпечними інопланетянами? Вони носять маски і цікавляться часом?

— Так, схоже на те. От тільки мій народ покінчив з ними ще давним-давно. Це майже неможливо…

Вони перестали бігти, ступивши на Клейвершем-роу.

— І якщо це ті, хто я думаю, то є лише один розумний вихід.

— Який?

— Втікати, — відповів Доктор і подзвонив у двері.

На мить запала тиша, а тоді двері відчинились і у них з’явилася дівчинка. Вона виглядала не старше одинадцяти років, а її волосся було зібране у кіски.

— Привіт, — промовила вона. — Мене звуть Поллі Браунінг. А вас?

— Поллі! — вигукнула Емі. — Твої батьки собі вже місця не знаходять через тебе!

— Я тільки зайшла, щоб забрати свій щоденник, — відказала дівчинка. — Він лежав під хиткою дошкою в моїй старій спальні.

— Тебе батьки весь день шукають! — сварилась Емі.