Розділ «Ніяка година»

У двері ТАРДІС нерішуче постукали.

Доктор відчинив.

— Перепрошую, я побачив табличку на дверях.

Чоловік виглядав стомленим. Його волосся вже почало рідіти. Він поглянув на крихітну кімнату, в якій майже все місце займав стіл, і залишився стояти зовні.

— Звичайно! Вітаю! Заходьте! — затараторив Доктор. — Для нас важливі будь-які проблеми!

— Цей… Мене звати Редж Браунінг. У мене сталася прикрість з моєю дочкою Поллі. Вона мала чекати на нас у номері готелю. Але вона зникла.

— Я Доктор. А це Емі. Ви зверталися в поліцію?

— А ви хто? Я думав, ніби ви поліція.

— Чому ви так подумали? — запитала Емі.

— Бо це телефонна будка поліції. Я й не знав, що їх збирались повернути.

— Для деяких із нас, — відказав високий молодик в краватці-метелику, — вони ніколи не зникали. А що сталося, коли ви звернулися в поліцію?

— Вони сказали, що в разі чого нас повідомлять. Втім, якщо чесно, вони здавалися трохи зайнятими. Черговий відділення розповів, що в поліцейської дільниці раптово завершився термін оренди, і вони шукали, куди притулитися. Він жалівся, що всі вони в шоці від проблем з орендою.

— Де Поллі зазвичай буває? — запитала Емі. — Може, вона пішла до друзів?

— Я вже з ними зв’язувався. Ніхто її не бачив. Ми зараз живемо в готелі Роуз, на Венсбері-стріт.

— Ви приїжджі?

Містер Браунінг розповів їм про чоловіка в кролячій масці, який завітав до них минулого тижня, щоб купити будинок за вп’ятеро більшу ціну, і заплатив готівкою. Він також розказав про жінку в масці кішки, яка стала хазяйкою будинку…

— О! Точно. Це все пояснює, — мовив Доктор, так ніби це дійсно щось пояснювало.

— Справді? — запитав містер Браунінг. — Ви знаєте, де знайти Поллі?

Доктор похитав головою.

— Містере Браунінгу. Редже. Чи може бути таке, що вона повернулася у ваш старий будинок?