Розділ «Частина третя Еркюль Пуаро сідає та розмірковує»

Це був камердинер, Мастерман.

Він підійшов просто до Пуаро й заговорив своїм звичним, тихим, неемоційним голосом.

— Сподіваюсь, я не втручаюся, сер. Я вирішив, що буде краще, якщо я одразу прийду та розповім усю правду, сер. Я був денщиком полковника Армстронґа на війні, сер, а потім його камердинером у Нью-Йорку. Боюсь, я приховав цей факт сьогодні вранці. Це було дуже неправильно з мого боку, і я вирішив, що прийду та все виправлю. Але я сподіваюся, що ви, в жодному разі, не підозрюєте Тоніо. Старий Тоніо й мухи не вб’є. Я можу присягнутись, що він не залишав купе протягом усієї минулої ночі. Тож, бачите, він цього не міг зробити. Тоніо, хоча й іноземець, та він дуже добре створіння, не такий, як ті жахливі італійці-вбивці, про яких багато пишуть.

Він замовк.

Пуаро поглянув на нього незворушно.

— Це все, що ви можете сказати?

— Це все, сер.

Він завмер, потім, оскільки Пуаро нічого не сказав, винувато кивнув і, мить провагавшись, залишив вагон-ресторан так само тихо і ненав’язливо, як і увійшов.

— Це, — промовив доктор Константін, — менш мовірно, ніж будь-який roman policier[83], який я читав.

— Згоден, — сказав мсьє Бук. — Доведено, що з дванадцяти пасажирів у тому вагоні дев’ять причетні до справи Армстронґів. Що ж далі, я б запитав? Чи, скоріш, хто далі?

— Я майже готовий відповісти на ваше запитання, — сказав Пуаро. — А ось і наш американський сищик, мсьє Гардман.

— Він також зізнаватиметься?

До того як Пуаро зміг відповісти, американець уже був біля їхнього столу. Він зиркнув на них пильним оком і, сідаючи, протягнув:

— Що коїться в цьому потягу? Якась божевільня, як на мене.

Пуаро блимнув очима до нього:

— А ви самі впевнені, містере Гардман, що не були садівником у домі містера Армстронґа?

— У них не було саду, — прямо відповів містер Гардман.

— Чи дворецьким?

— У мене недостатньо вишукані манери для такого. Ні, у мене немає жодного зв’язку із сім’єю Армстронґів, та я починаю думати, що можу бути єдиним у цьому потягу, у кого його немає! Що ви на це скажете, я запитую? Що скажете?

— Це, звичайно, дуже дивує, — м’яко висловився Пуаро.