Розділ «Частина третя Еркюль Пуаро сідає та розмірковує»

Фоскареллі призупинився невпевнено.

— Ви ж розумієте, що не був я… що я не маю до цього жодного стосунку?

— Я сказав, ви можете йти.

— Це конспірація. Ви хочете мене підставити? Усе заради тієї свинюки, яка мала би потрапити на електричний стілець! І це ганьба, що він таки не потрапив. Якби це був я… якби мене заарештували…

— Та це були не ви. Ви не були причетні до викрадення дитини.

— Що ви намагаєтесь сказати? Адже ця малеча, вона була втіхою для всього дому. Тоніо вона мене називала. І сідала в автомобіль, і робила вигляд, наче вона за кермом. Усі в будинку просто обожнювали її! Навіть поліція це розуміла. Ах, маленька красуня.

Його голос пом’якшав. На очах з’явились сльози. Потім він різко розвернувся на одному місці й подався геть із вагона-ресторану.

— П’єтро, — покликав Пуаро офіціанта вагона-ресторану. — № 10 — шведська леді.

— Bien, Monsieur.

— Ще одна? — вигукнув мсьє Бук. — О ні, це неможливо. Я кажу вам — це неможливо.

— Mon cher, ми маємо знати. Навіть якщо в підсумку всі мали мотив для вбивства Ретчетта, ми маємо знати. Коли знатимемо все, то нарешті визначимо, раз і назавжди, чия провина.

— У мене голова закрутилась, — застогнав мсьє Бук.

Офіціант співчутливо супроводжував Ґрету Олссон. Вона гірко ридала.

Вона впала в крісло навпроти Пуаро й продовжувала плакати в хустинку.

— Не хвилюйтесь так, мадемуазель. Не хвилюйтесь. — Пуаро погладив її по плечу. — Лише кілька правдивих слів, і це все. Чи були ви тією нянею, що доглядала за маленькою Дейзі Армстронґ?

— Це правда, правда, — ридала приголомшена жінка. — Ах, вона була просто ангелом, маленьким, милим, довірливим ангелом. Вона не знала нічого, окрім доброти та любові… А її забрав цей жахливий чоловік… Жорстоко з нею поводився… Бідна її мама… І ще одна крихітка, що так і не пожила. Вам не зрозуміти… Вам не знати… Якби ви були там, як була я… Якби ви бачили оту страшну трагедію… Я повинна була сама розповісти вам правду вранці. Та мені було страшно… Страшно. Я була рада, що той злий чоловік мертвий, що він не зможе більше вбивати та катувати маленьких діток. Ах! Я не можу говорити… У мене немає слів…

Вона заридала ще дужче.

Пуаро продовжував ніжно гладити її по плечу.

— Добре… Добре… Я розумію… Я розумію усе… Усе, я вам кажу. Я не ставитиму більше запитань. Досить того, що ви визнали те, що я знаю, і це є правдою. Кажу вам, я все розумію.

На той момент Ґрета Олссон, що вже не могла вимовити ні слова через ридання, підвелась і сліпо пішла до дверей. Коли вона до них дійшла, то там зіткнулась із чоловіком, що входив.