Розділ «Частина третя Еркюль Пуаро сідає та розмірковує»

— C’est rigolo[84], — вибухнув мсьє Бук.

— Чи є у вас власні думки щодо цього злочину, мсьє Гардмане? — допитувався Пуаро.

— Ні, сер. Я здаюсь. Я не знаю, як із цим розібратись. Вони всі не могли взяти в цьому участь, та хто з них винний, я не знаю. Як ви до цього додумались, ось що я хочу знати?

— Я просто вгадав.

— То, повірте, ви дуже спритний вгадувач. Я всьому світу розповім, що ви спритний вгадувач.

Містер Гардман відхилився назад і захоплено споглядав Пуаро.

— Ви мене пробачте, — сказав він, — та дивлячись на вас, у це ніхто не повірив би. Я знімаю перед вами капелюха. Справді знімаю.

— Ви занадто люб’язні, мсьє Гардман.

— Зовсім ні. Мушу віддати вам належне.

— Усе одно, — сказав Пуаро, — проблема ще не до кінця вирішена. Чи можемо ми авторитетно заявити, що знаємо, хто вбив Ретчетта?

— Мене не враховуйте, — мовив містер Гардман. — Я взагалі нічого не заявляю. Я просто переповнений природним захопленням. Як щодо інших двох, про яких ви ще нічого не вгадували? Стара дама з Америки та покоївка леді? Чи можна припустити, що вони єдині безвинні особи у цьому потягу?

— Хіба що, — сказав Пуаро, — ми зможемо додати їх до нашого невеличкого зібрання як, скажімо, прибиральницю і куховарку в господі Армстронґів.

— Що ж, ніщо у світі мене більше не здивує, — промовив містер Гардман з нотками тихої капітуляції. — Божевільня, уся ця справа — просто божевільня!

— Ах, mon cher, це був би занадто великий збіг, — висловився мсьє Бук. — Усі вони не можуть бути до цього причетні.

Пуаро глянув на нього.

— Ви не розумієте, — сказав він. — Ви нічого не розумієте. Скажіть мені, — продовжував Пуаро, — ви знаєте, хто вбив Ретчетта?

— А ви? — відбивався мсьє Бук.

Пуаро кивнув.

— О так, — сказав він. — Я знаю вже певний час. Усе настільки прозоро, що я дивуюсь, чому ви ще цього не зрозуміли. — Він подивився на Гардмана і запитав: — А ви?

Детектив похитав головою. Він дивився на Пуаро зацікавлено.