Розділ «Частина третя Еркюль Пуаро сідає та розмірковує»

У нього забракло слів.

На цей час Пуаро уже попросив офіціанта вагона-ресторану покликати Антоніо Фоскареллі.

В очах великого італійця проглядала тривога, коли він увійшов. Він кидав на всі боки нервові погляди, наче загнаний звір.

— Що вам потрібно? — сказав він. — Мені нічого вам сказати, чуєте — нічого! Per Dio[82]… — Він грюкнув кулаком по столу.

— Так, у вас ще є що нам розповісти, — наполегливо мовив Пуаро. — Правду!

— Правду? — Він кинув занепокоєний погляд на Пуаро. Кудись щезла вся його впевненість та щирість.

— Mais oui. Можливо, я її вже знаю. Та якщо ви самі зізнаєтеся, це тільки стане вам на користь.

— Ви розмовляєте як американська поліція. «Визнайте вину», так вони кажуть… «Визнайте вину».

— О! То у вас є досвід спілкування із поліцією Нью-Йорка?

— Ні, ні, ніколи не було. Вони не довели нічого щодо мене, хоча й дуже старались.

Пуаро тихо проговорив:

— Це стосувалося справи Армстронґів, чи не так? Ви були водієм?

Його очі зустрілись із очима італійця. Великий чолов’яга раптом вибухнув. Він був наче пробита кулька.

— Якщо знаєте, то чому питаєте?

— Чому ви обманювали зранку?

— Через бізнес. До того ж, я не довіряю югославській поліції. Вони ненавидять італійців. Вони б не повелись зі мною справедливо.

— Можливо, вони навіть дуже справедливо повелись би із вами!

— Ні, ні, я не маю жодного стосунку до того, що сталось минулої ночі. Я не полишав свого купе. Той набурмосений англієць, він підтвердить. Це був не я, хто вбив ту свиню — того Ретчетта. Ви нічого не доведете проти мене.

Пуаро щось писав на уривку паперу. Він підвів очі та сказав тихо:

— Дуже добре. Ви можете йти.