Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

— Євреї-ортодокси таке не їдять, — пояснив Стен. — У Торі йдеться щось про те, що не можна їсти істот, які повзають у грязюці або по морському дну. Не знаю, як там точно. Та й свині, і лобстери в прольоті. Але старі їх їдять. І я теж.

— Яка чудасія! — зареготав Едді. — Ніколи не чув про релігію, яка вказує тобі, що їсти. Цікаво, що далі? Будуть казати, яке пальне купувати?

— Кошерне пальне, — сказав Стен і сам засміявся.

Річі з Едді не зрозуміли цього жарту.

— Зізнайся, Стенчику, це й справді дивно, — не вгавав Річі, — тобто дивно не їсти ковбасу просто тому, що ти народився євреєм.

— Та ти шо? — всміхнувся той. — А ти їси м’ясо щоп’ятниці?

— Йой, ні! — Річі перехрестився. — Не можна їсти м’ясо в п’ятницю, бо… — він вишкірився. — Ну, гаразд, розумію, до чого ти ведеш.

— А що, католики справді потрапляють до пекла, якщо їдять м’ясо в п’ятницю? — перепитав вражений Едді. Він зовсім не знав, що за два покоління до нього його предки були затятими польськими католиками, які радше пройшлися б голяка через усе місто, аніж покуштували м’ясо в п’ятницю.

— Ну, Едді, ось що я тобі скажу, — мовив Річі. — Я не думаю, що Бог запроторить мене до Гарячого Курорту лиш за те, що я забувся й пообідав у п’ятницю сандвічем із болонською ковбасою, та чи варто ризикувати? Як гадаєш?

— Гадаю, не варто, — відповів Едді. — Та це здається такою…

Він збирався сказати «такою дурістю», та потім згадав історію, яку йому розповіла місіс Портлі на заняттях у недільній школі, коли він був зовсім малим, першачком серед маленьких парафіян. Місіс Портлі розказала їм про поганого хлопчика, який украв у церкві облатку й сховав її до кишені. Він відніс її додому й вкинув в унітаз, аби подивитися, що ж трапиться. Тієї ж миті, говорила вона маленьким парафіянам, які слухали її з роззявленими ротами, вода в унітазі стала яскраво-червоною. То була Кров Христова, сказала вона, і кров явилася тому хлопчику, бо він зробив щось-дуже погане, і звалося воно БОГОХУЛЬСТВОМ. Кров явилася застерегти його про те, що, викинувши в туалет Тіло Христове, він поставив свою безсмертну душу під загрозу потрапити до пекла.

Раніше Едді подобалося причастя, котре йому дозволили приймати лише за рік до того. Замість вина методисти використовували виноградний сік «Велчес», а Тіло Христове являло собою нарізані квадратики пружного хліба марки «Вондер Бред». Йому подобалося їсти й пити під час причастя — гарний був релігійний обряд. Та завдяки тій оповідці його захоплення обрядом переросло в дещо інше — у сильне, моторошне й страшне відчуття. Тепер, аби простягнути руку по кубик хліба, йому потрібно було набратися духу, і він завжди боявся, що його тіпне електричним струмом… або ж що хліб у руці зненацька змінить колір, перетвориться на згусток крові, і в церкві загримить безтілесний Голос: «Недостойний! Недостойний! До пекла! До пекла!» Часто траплялося таке, що він брав облатку до рота, горло стискалося від нападу задухи, і тоді він з панічною нетерплячістю чекав закінчення служби, аби потім вискочити у вестибюль та скористатися інгалятором.

«Та не варто дуркувати, — сказав він собі, коли подорослішав. — То була лише байка, а місіс Портлі геть не свята: мама розповідала, що стара розлучилася, коли ще жила в Кіттері,[751] а ще вона грає в бінго в церкві Святої Марії, що в Бенгорі, а справжні християни не грають в азартні ігри — справжні християни лишають цю бридку справу католикам та язичникам».

То все було цілковито слушно, та легше йому не ставало. Історія про облатку, що перетворила воду в туалеті на кров, турбувала й гнітила його, деякий час він навіть не міг спати. Якось уночі він подумав, що найпевніший спосіб позбутися цього страху — самому взяти шматок хліба, вкинути його в унітаз та подивитися, що ж буде далі.

Та в нього не вистачало духу на такий експеримент. Його раціональний мозок здригався від образу крові, яка ширилася у воді хмарою й засуджувала, прирікаючи до пекла; він не міг перебороти те магічне закляття: «Прийміть, споживайте, це Тіло Моє; пийте, це є Кров Моя, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів».

Ні, на цей дослід він так і не зважився.

— Гадаю, всі релігії дивні, — мовив він.

«Дивні, та могутні, — додав його мозок, — мало не магічні… Чи це вже БОГОХУЛЬСТВО?» Едді замислився про тварюку, яку вони побачили на Нейболт-стрит, і вперше він помітив божевільну паралель — урешті-решт, перевертень з’явився з туалету.

— Йой, та всі поснули чи що? — сказав Річі й пожбурив паличку від «Ракети» до риштака. — Коли-небудь бачили, щоб у місті було так тихо? Вони що, всі подалися до Бар Гарбору?[752]

— Г-г-г-гей, х-х-хлопці! — прогорлав іззаду Білл Денбро. — За-заждіть!