Розділ «Частина третя Дорослі»

Дорослі

Занепад, сотворений з відчаїв і без звершення, усвідомлює нове пробудження: що є відміною відчаю.

За тим, чого ми не можемо звершити, тим, що відкидає нашу любов, тим, що ми загубили в очікуванні — йде занепад, безкінечний і непорушний.

Вільям Карлос Вільямс. Патерсон

Чи не змушує тебе це тепер захотіти додому? Чи не змушує тебе це схотіти повернутись додому? Всім Божим дітям набридають мандри. Чи не змушує тебе це схотіти додому?

Джо Саут[470]

Розділ 10

Возз’єднання

1

БІЛЛ ДЕНБРО БЕРЕ ТАКСІ

Телефон дзвонив, будячи й вириваючи його зі сну, що був занадто глибоким для сновидінь. Він намацував слухавку, не розплющуючи очей, не прокинувшись і наполовину. Якби телефон тоді ж і припинив дзвонити, він би знов, як по маслу, з’їхав у сон; так само легко й просто, як колись з’їжджав із засніжених пагорбів у МакКаррон-парку на своєму «Податливому Літуні».[471] Біжиш навздогін за санчатами, кидаєшся на них і мчиш униз — і самому здається, наче зі швидкістю звуку. Дорослим такого не зробиш; знівечиш к чорту собі яйця.

Його пальці поблукали по телефонному диску, зісковзнули, знову зійшли на нього. Непевно передчувалося, що це має бути Майк Хенлон, Майк Хенлон телефонує з Деррі й каже йому, що він мусить повернутись туди, каже йому, що він мусить згадати, каже йому, що він давав обіцянку, що Стен Юріс порізав їм долоні скалкою пляшки від кока-коли й вони дали обіцянку…

От тільки все це вже відбулося.

Він прибув сюди вчора надвечір, близько шостої години… якщо точніше. Якщо його ім’я стояло останнім у Майковому списку дзвінків, припускав він, то всі вони, либонь, уже прибули сюди, кожен у різний час; можливо, дехто провів тут навіть більшу частину дня. Сам він нікого з них не бачив і не прагнув побачити когось з них. Він просто зареєструвався в готелі, піднявся до свого номера, замовив у номер вечерю, зрозумівши, щойно її поставили перед ним, що не зможе нічого з’їсти, а потім завалився в ліжко й проспав без сновидінь до цього моменту.

Білл розліпив одне око й нарешті намацав слухавку. Слухавка впала на столик, і він, розплющивши тепер уже й друге око, потягнувся по неї. У голові відчувалася цілковита порожнеча, цілковита непідключеність, виснаженість акумулятора.

Нарешті він зумів уловити слухавку. Підвівшись на одному лікті, він притулив її до вуха.

— Алло?

— Білле? — там дійсно був голос Майка Хенлона — з цим він принаймні вгадав. Ще минулого тижня він зовсім не пам’ятав Майка, а зараз лише одного слова вистачило, щоб його впізнати. Яка дивовижна штука… хоча в зловісному сенсі.

— Йо, Майку.