Розділ «Частина п’ята Ритуал Чуді[718]»

На хмарах зблиснуло татуювання блискавки, таке яскраве, що він примружився. Едді підняв до очей руку й почав рахувати: «Один… два… три…» І тоді почувся грім — він долинув до дітей єдиним, розкотистим пострілом, вибухом, схожим на «М-80», і вони стали щільніше.

— У вранішньому прогнозі й слова про дощ не було, — схвильовано мовив Бен. — Казали «хмарно й спекотно».

Майк розглядав небо. Хмари вгорі, важкі й високі, нагадували кілеві човни-чорнодонки; вони стрімко набігали на блакитний серпанок, який іще зовсім недавно, коли вони з Біллом виходили з домівки Денбро, повністю закривав небо від одного кінця обрію до іншого.

— Скоро вперіщить, — сказав він. — Я ще ніколи не бачив, щоб буря налітала так швидко.

Наче погоджуючись із ним, знову ляснув грім.

— Г-г-гайда, — мовив Білл. — За-за-занесемо дошку «Парчизі» до х-хатки-клубу.

Вони рушили стежкою, яку проторували за кілька тижнів, відколи трапився інцидент на греблі. Білл з Едді йшли попереду, черкаючи плечима широке листя чагарнику, решта йшла назирці. Знову подув вітер, дерева й кущі зашепотіли. Здаля почулося, як заторохкотів бамбук — моторошно, наче тамтами з казки про джунглі.

— Білле… — прошепотів Едді.

— Що?

— Мені здавалося, що таке буває тільки в кіно, проте… — Едді аж хихикнув. — У мене таке відчуття, наче за нами стежать.

— А, т-та звісн-н-но, що с-с-стежать, — відказав Білл.

Едді нервово озирнувся й дужче притиснув до себе гральну дошку. Він

11

КІМНАТА ЕДДІ. 3:05 НОЧІ

відчинив двері почварі з коміксу жахів.

Примара, вкрита кривавими патьоками, могла бути тільки Генрі Баверзом. Генрі скидався на мерця, який щойно виліз із могили. Його обличчя нагадувало застиглу шаманську маску, заговорену на ненависть та вбивство. Права рука Баверза була зведена до одного рівня зі щокою, і не встиг Едді хапнути повітря, а його очі — розширитись, як рука стрельнула до нього; викидний ніж зблиснув, наче шовк.

Не вагаючись (часу не було — якби він почав роздумувати, йому був би гаплик), Едді захряснув двері. Вони вдарили Генрі в передпліччя, збили ніж із курсу, і лезо прокреслило дике, широке півколо — воно промайнуло менш ніж за дюйм від шиї Едді.

Двері прищемили руку Генрі — щось хруснуло. Баверз приглушено скрикнув. Пальці розтиснулися. Ніж брязнув на підлогу. Едді копнув його. Ніж закотився під телевізор.

Генрі кинувся на двері. Баверз був важчий за Каспбрака більш ніж на сотню фунтів, і Едді віджбурнуло, наче ляльку. Він вдарився колінами об ліжко й упав на нього. Генрі зайшов до кімнати й захряснув двері. Едді сів із вибалушеними очима, у горлі вже почало хрипіти — Генрі саме заклацнув дверний замок.

— Окей, гоміку, — сказав Генрі.