Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

Вони дивилися на нього з таким зачудуванням, що Майк розсміявся.

— Після Малюка Річарда я нічого не розібрав, — сказав Річі. Малюк Річард йому подобався, але того літа його таємним героєм став Джеррі Лі Льюїс. Якось мама Річі зайшла в кімнату, коли показували виступ Джеррі Лі на «Американському музичному рингу». Зайшла саме в той момент, коли Джеррі Лі заліз на рояль, перекинувся так, що волосся повністю затуляло йому обличчя, та почав грати догори дриґом. Він співав «Таємницю середньої школи». На мить Річі здалося, що його мама от-от знепритомніє. Свідомості вона не втратила, проте отримала психологічну травму від побаченого і за вечерею запропонувала до кінця літа відправити Річі в один із тих спортивних таборів із залізною дисципліною. Тепер Річі теж закрив гривкою очі та затягнув: «Давай, крихітко, всі пацани у школі грають рок-н-рол…»

Бен захитався, схопився за свій великий живіт і зробив вигляд, що його знудило. Майк затулив носа, але реготав так сильно, що з очей бризнули сльози.

— У чому річ? — запитав Річі. — Ні, серйозно, чого ви змарніли, хлопці? Я ж гарно співаю! Справді гарно вийшло!

— Ой, люде, — застогнав Майк і зареготав іще дужче, ледве вимовляючи слова крізь сміх: — То було незрівнянно. Справді, незрівнянно.

— У негрів нема смаку, — сказав Річі. — Про це навіть у Біблії сказано.

— Йоу, момма! — відповів Майк і знову зайшовся від реготу. Коли Річі з усією простотою поцікавився, що воно значить, Майк гепнувся на землю та почав качатися з боку на бік, підвиваючи та тримаючись за живота.

— Ти, певно, вирішив, що я заздрю, — не вгавав Річі. — Ти вирішив, що я мрію бути негром.

Тепер повалився Бен і дико зареготав. Його тіло здригалося та коливалося від потужних хвиль сміху. Очі повилазили з орбіт.

— Годі, Річі, — насилу вимовив він. — Я зараз у штани нароблю. Я п-помру, якщо ти не п-п-припиниш…

— А я не хочу бути негром, — заявив Річі. — Хто схоче носити рожеві штани, жити в Бостоні та купувати піцу по шматках? Я хочу бути євреєм, як Стен. Я хочу мати власний ломбард і продавати людям розкладні ножі, пластикові собачі какашки та старі гітари.

Бен і Майк галасували від сміху. І той сміх прокотився луною по зеленій гущавині урвища, яке чомусь прозвали Пустовищем. Зграї птахів піднялася в небо, білки насторожено застигли на гілках. Це був молодий звук, такий пронизливий, жвавий, життєдайний, невимушений, вільний. Кожна жива істота, яка почула його, відреагувала по-своєму, але штука, що вивалилася з широкої бетонної труби в Кендаскіґ трохи вище за течією, була неживою. Минулого вечора здійнялася неочікувана буря (майбутня хатка-клуб не постраждала, оскільки від самого початку розкопок Бен кожного дня дбайливо укривав яму шматком пошарпаного брезенту, який Едді знайшов за «Спа Воллі»; пахнув він огидно, але служив справно), канали під Деррі наповнилися бурхливими потоками води всього за дві-три години. Саме один із таких потоків виштовхнув свій неприємний багаж на сонце, мухам на потіху.

То було тіло дев’ятирічного Джиммі Каллума. За винятком носа, шкіра з його обличчя геть зникла, і на її місці виднілася понівечена, невиразна маса. Сира плоть була вкрита глибокими відмітинами, які міг розпізнати хіба що Стен Юріс: то були рани від пташиного дзьобу. Дуже великого дзьобу.

Хвилі омивали брудні бавовняні штани Джиммі Каллума. Білі руки пливли, наче мертві риби. На них також були рани, проте не такі глибокі. Сорочка з індійськими огірками надувалася та опадала, надувалася та опадала, наче міхур.

Білл і Едді верталися до хатки, навантажені дошками, що вони їх позбирали на звалищі. Вони перейшли Кендаскіґ по камінню В сорока ярдах від мертвого тіла. Вони почули сміх Річі, Бена та Майка, легко  посміхнулися та поспішили повз непомічених залишків Джиммі Каллума, аби скоріше дізнатися, над чим реготали їхні друзі.

6

Трійко друзів продовжували реготати, коли Едді з Білом вийшли на галявину, пітніючи під вантажем деревини. Обличчя розпашіло навіть в Едді, який зазвичай був білий, як молоко. Вони поскидали нові дошки до невеличкої купи дров, що лишалася з минулого разу. Бен виліз із ями та заходився їх перебирати.

— Непогано попрацювали, — виголосив він. — Ого, зовсім непогано!

Білл повалився на землю.

— М-можна мені зараз отримати с-свій с-с-серцевий напад чи д-д-доведеться п-почекати?