Він кинув погляд на Беверлі. Тепер він ясно пригадав, як сонячні промені, що відбивалися від його мідної труби та хромованих деталей автомобілів, стали нестерпно яскравими, музика — надто гучною, небо — надто голубим. Клоун підняв руку в білій рукавичці, стискаючи в іншій оберемок повітряних кульок, і повільно помахав Майкові, посміхаючись своєю неймовірно широкою червоною посмішкою, схожою на перевернуту гримасу від болю. Він згадав свої відчуття, як зморщилася шкіра на мошонці, як у шлунку раптом стало так гаряче й млосно, що він мало не наробив у штани. Але він не міг сказати такого при Беверлі. Дівчаткам такого не розповідають, навіть таким, за чиєї присутності можна сказати «сука» чи «виродок».
— Я злякався, — вимовив він, хоча розумів, що кінцівка вийшла слабуватою, але не знав, як краще описати свої відчуття.
Але друзі кивали головами так, ніби повністю зрозуміли його, і він відчув, як його знову охопила хвиля полегшення. Той клоун витріщався на нього, посміхався своєю кривавою посмішкою, повільно розмахував рукою в білій рукавичці, наче маятником… це було гірше, ніж коли Генрі Баверз і товариші загнали його в Пустовище. Набагато гірше.
— Ми пройшли те місце, — продовжував Майк, — помарширували по Головній вулиці. І я побачив, як він знову роздає дітям Кульки. Проте більшість малечі не хотіло їх брати. Дехто плакав. Я тоді вирішив, що тих клоунів, мабуть, двоє, просто вони однаково вдягнені. Типу з однієї трупи. Але потім він озирнувся та знову помахав мені рукою, і тоді я пізнав його. Це була одна й та сама людина.
— Він не людина, — сказав Річі, і Беверлі здригнулася. Білл на хвильку обійняв її, і вона з вдячністю поглянула на нього.
— Він помахав мені… а потім підморгнув. Ніби в нас із ним була якась таємниця. Чи… може, він помітив, що я його пізнав.
Білл прийняв руку від Беверлі.
— Ти п-п-пізнав його?
— Здається, так, — відповів Майк. — Але перш ніж стверджувати це, мені треба дещо перевірити. У мого батька є фотографії… він їх колекціонує… Слухайте, а ви ж тут часто граєтеся, так?
— Авжеж, — сказав Бен, — тому й облаштовуємо тут хатку-клуб.
Майк кивнув.
— Я дещо перевірю та побачу, чи не помиляюся. Якщо ні, то принесу ті фотографії.
— С-с-старі ф-фотографії?
— Так.
— Щ-що ще т-ти хочеш р-р-розказати?
Майк відкрив рота, а потім закрив. Він обвів Невдах невпевненим поглядом і промовив:
— Ви подумаєте, що я з’їхав з глузду. Або брешу.
— Г-гадаєш, м-ми теж з-з’їхали з г-глузду?
Майк похитав головою.
— Аж ніяк, — сказав Едді. — У мене багато проблем, але я не шизоїд. Принаймні, мені так не здається.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Воно» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта Липень 1958 року“ на сторінці 33. Приємного читання.