Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— Х-х-х-хочеш д-д-допомогти?

— Так… звісно, було б круто, — відповів Майк.

Друзі перезирнулися між собою, і Майк не просто помітив їх погляди, він їх відчув. «Нас тут семеро», — подумав він і здригнувся, сам не розуміючи чому.

— То коли ви плануєте розпочати справу?

— С-с-скоро, — відказав Білл, і Майк знав, напевне знав, що Білл говорить не лише про підземний клуб Бена. І Бен це також розумів. Разом із Річі, Беверлі та Едді. Посмішка зникла з обличчя Стена Юріса.

— М-м-ми р-р-розпочнем с-свою справу д-дуже с-с-скоро.

Усі замовкли, і Майк одночасно зрозумів дві речі: вони хотіли щось йому сказати, щось розповісти… і він був не зовсім впевнений, що хоче це почути. Бен підібрав гілочку та почав щось безладно креслити на землі, ховаючи обличчя за скуйовдженим волоссям. Річі гриз і без того пошарпані нігті. І лише Білл дивився Майкові прямо в очі.

— У чому річ? — стривожено запитав Майк.

Білл відповів, повільно вимовляючи кожне слово:

— В-в-в н-нас тут К-к-клуб. Можеш в-в-вступити в н-н-нього, як х-х-хочеш, але т-ти матимеш з-з-з-зберігати наші т-т-таємниці.

— Як, наприклад, місцезнаходження хатки-клубу? — спитав Майк і стривожився ще більше. — Звісно…

— У нас є ще одна таємниця, малий, — вставив Річі, не дивлячись на Майка. — Великий Білл говорить про те, що цього літа нас чекає справа, набагато важливіша за облаштування хатки-клубу.

— Це точно, — додав Бен і замовк.

Раптом тишу прорізав гучний надсадний свист. Від несподіванки Майк підстрибнув. То був Едді, який всього-на-всього затягнувся з інгалятора. Едді винувато поглянув на Майка, знизав плечима й кивнув.

— Агов, — зрештою попросив Майк, — годі таємниць. Розповідайте.

Білл оглянув друзів.

— Ч-чи є х-хтось п-проти того, щ-щоб він в-в-вступив у н-наш к-к-клуб?

Ніхто не підняв руки, не промовив ані слова.

— Х-х-хто хоче р-р-розказати? — запитав Білл.

Усі мовчали, і цього разу Білл мовчав разом з усіма. Зрештою, Беверлі зітхнула та підвела на Майка очі.