Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— Менше з тим, — продовжив Бен, — ми збираємося викопати яму в п’ять футів по тому квадрату, що я окреслив кілками. Гадаю, глибше рити не можна, бо натрапимо на ґрунтові води. Вони тут прямо на поверхні. Потім укріпимо стіни, щоб вони не завалилися.

Тут він уважно поглянув на Едді, але той все одно непокоївся.

— А потім що? — зацікавлено спитав Майк.

— Настелимо дах.

— Тобто?

— Закладемо яму зверху дошками. Облаштуємо дверцята чи люк, через який можна буде потрапити всередину, навіть вікна, якщо захочемо…

— Нам знадобляться з-з-завіси, — сказав Білл, не відриваючи погляду від хмар.

— Можна купити в лавці Рейнольдса, — відповів Бен»

— У-у в-в-вас є к-кишенькові г-г-гроші?

— У мене є п’ять доларів, — озвалася Беверлі. — Назбирала, як із дітьми няньчилася.

Річі одразу порачкував до Бев, зазираючи їй в очі та примовляючи:

— Я тебе кохаю, Бев. Виходь за мене заміж? Ми будемо жити в сосновому бунгало…

— У чому? — перепитала Беверлі, поки Бен дивився на них поглядом, в якому змішалися тривога, утіха й зосередженість.

— У бонловому суснало, — відповів Річі. — По п’ять баксів за штуку, солоденька. Житимемо там утрьох: ти, я і дитинча…

Беверлі розсміялася, зачервонілася та відсунулась подалі від Річі.

— В-в-витрати ділимо п-п-порівну, — зауважив Білл. — Для цього ми й створили к-клуб.

— Тож коли ми настелимо дах із дошок, — оповідав далі Бен, — то обмажемо його спеціальним клеєм під назвою «Тенгл-Трек» та встелимо дерном. Може, накидаємо соснових голок. Ми будемо сидіти внизу, а люди, особливо такі, як Генрі Баверз, ходитимуть прямо в нас над головами та гадки не матимуть, де ми є.

— Ти це сам придумав? — здивувався Майк. — Ого, здорово!

Бен осміхнувся. Настала його черга червоніти.

Білл різко сів і поглянув на Майка.