Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— Н-н-не х-х-хвилюйся, т-то п-п-пусте. М-ми цілий р-р-рік х-х-хотіли з ними п-п-п-поквитатися, — він раптом сів та глянув на Майка з щирою цікавістю. — М-м-можна тебе п-про щось с-с-спитати?

— Давай, — відповів Майк і несміливо присів. Він уже чув подібні передмови. Малий Денбро збирався запитати його, як воно бути негром. Але натомість Білл сказав:

— Я-як ти г-г-гадаєш, коли Л-л-ларсен к-кинув н-ноу-х-хітер[642] на Світовому К-кубку два роки тому, й-йому п-просто п-п-пощастило?

Річі надто глибоко затягнувся сигаретою й закашлявся. Беверлі доброзичливо поляскала його по спині:

— Ти ще зелений, Річі, з часом навчишся.

— Здається мені, Бене, що воно завалиться, — занепокоєно сказав Едді, поглядаючи на відмірений кілками квадрат. — Не знаю, чи до вподоби мені ідея бути похованим живцем.

— Ніхто не збирається ховати тебе живцем, — відповів Бен, — а як таке станеться, то присмокчися до свого старого доброго інгалятора, поки тебе хтось не витягне.

Стенлі Юрісу цей жарт видався напрочуд соковитим. Він відкинувся на ліктях, задер голову до неба та реготав, поки Едді не копнув його в гомілку й не наказав заткатися.

— Пощастило, — нарешті відповів Майк. — Гадаю, будь-яка гра з ноу-хіттером більше залежить від везіння, ніж від майстерності гравців.

— Я-я-я т-теж так д-думаю, — сказав Білл. Майк чекав, поки він іще щось запитає, але здавалося, що Білла задовольнила його відповідь. Денбро знову ліг, зімкнув руки за головою та повернувся до споглядання хмар, що пливли у небі.

— А що ви тут робите? — поцікавився Майк, позираючи на квадрат зі стрічок, нап’ятих на кілки при самій землі.

— О! Це одна зі щотижневих геніальних ідей Скирти, — пояснив Річі. — Останнього разу він запрудив Пустовище, то вже було нівроку, але цього разу нас чекає справжній прорив в інженерії. Завдання цього місяця — «Накопай собі хатку-клуб. Наступного місяця…

— Н-не треба о-о-опускати Б-б-бена, — сказав Білл, так само дивлячись на небо. — Буде д-д-дуже к-к-круто.

— Заради всього святого, Білле, я просто жартую.

— 3-з-забагато ж-ж-жартуєш, Р-Річі.

Річі зустрів докір мовчанкою.

— Усе одно, щось я не второпаю, — сказав Майк.

— Ну, все дуже просто, — відповів Бен. — Їм захотілося побудувати хатку-клуб на дереві, і ми б із цим упоралися, але люди мають погану звичку випадати з тих будиночків і ламати собі кістки…

— Диваче-диваче… позич кісточок[643], — промовив Стен і знову зареготав. Друзі спантеличено дивилися на нього. Стен не відрізнявся особливим почуттям гумору, і жарти в нього виходили досить специфічні.

— А ви, сеньйоре, трохи теє… локо, — сказав Річі. — То все спека й кукарачі,[644] я так тумкаю.