TextBook Раптом він усвідомив, що не хоче, щоб вона йшла. Йому хотілося, щоб вона лишилася. Він не знав чому, та просто не хотів залишатися на самоті.
«Мені здалося, що ти моя дружина, — почув він власний голос. — Я прокинувся і подумав…»
Він зробив ковток віскі, зайшовшись кашлем, коли воно пішло не в те горло. Рут лишалась у тіні, дослухаючись.
«Вона повернулася, знаєш, — сказав він. — Я поховав її, та однієї ночі вона повернулася. Вона мала вигляд… зовсім як ти. Обрис, тінь. Мертва. Але повернулася. Я спробував бути з нею. Намагався, але вона більше не була тією ж… знаєш. Їй лише хотілося…»
Він урвав схлип, що підіймався горлянкою.
«Моя власна дружина, — сказав він тремким голосом, — повернулася напитися моєї крові!»
Він відставив склянку на стійку бару. Розвернувшись, метушливо пройшовся до вічка, знову розвернувся та попрямував назад до бару. Рут промовчала; вона просто стояла в темряві, слухаючи.
«Я розправився з нею вдруге, — сказав він. — Я мав учинити з нею те саме, що й з іншими. З власною дружиною». З його горлянки долинув здушений звук. «Кілок, — страхітливо промовив він. — Мені довелось увігнати в неї кілка. Це єдине, на що я спромігся. Я…»
Він не зміг завершити. Довго стояв, безпомічно здригаючись, щільно заплющивши очі.
Потім знову заговорив.
«Минуло майже три роки, як я зробив це. Та й досі пам’ятаю все, воно досі зі мною. Але чим я можу зарадити? Чим можеш ти зарадити? — Він вгатив кулаком об стійку бару, коли скорбота за минулим переповнила його. — Хоч як намагайся, тобі не забути цього — не звикнути до цього — ніколи не втекти!»
Тремкими пальцями він скуйовдив волосся.
«Я знаю, що ти почуваєш, я знаю. Спочатку ні, я не вірив тобі. Я був у безпеці, схований у своїй маленькій мушлі. Тепер… — Він повільно, скрушно захитав головою. — За якусь мить усе щезло. Усталеність, безпека, спокій — усе щезло».
«Роберте».
Її голос звучав так само надламано та розгублено.
«За що нас так покарано?» — спитала вона.
Здригаючись, він зітхнув.
«Не знаю, — гірко відказав він. — Немає ані відповіді, ані причини. Так склалося».
Вона наблизилася до нього.
Раптово, без вагань чи зволікань, він пригорнув її до себе, удвох вони міцно тримали одне одного, загублені серед ночі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Я — легенда» автора Річард Метісон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина III Червень 1978 року“ на сторінці 23. Приємного читання.