TextBook «Але… хіба те саме не сталося там із рештою людей?»
«Не знаю, — тихо відповів він. — Я прикінчив кажана. — Він знизав плечима. — Може, я був першим, на кого він напав».
Вона поглянула на нього, не зронивши й слова, від її погляду йому було не по собі. Він говорив далі, хоч насправді не мав бажання цього робити.
Побіжно він розказав їй про основні перешкоди на шляху вивчення вампірів.
«Спочатку я думав, що кілок має уразити їхнє серце, — сказав він, — я покладався на перекази. Але це виявилося неправдою. Я заганяв кілок у різні частини їхніх тіл, і вони все одно вмирали. Тоді я подумав, що річ у крововиливі. Але потім, одного дня…»
Він розповів їй про жінку, що розклалась у нього на очах.
«Я знав, що це не міг бути крововилив, — провадив він, відчуваючи свого роду задоволення від того, що ділиться власним відкриттям. — Я не знав, що робити. Та одного дня мене осяяло».
«Що?» — запитала вона.
«Я взяв мертвого вампіра. Помістив руку у штучний вакуум. Тоді у вакуумі проколов її. Кров пирснула. — Він зупинився. — Але це все».
Вона з подивом дивилася на нього.
«Ти не зрозуміла», — мовив він.
«Я… ні», — визнала вона.
«Коли я пустив повітря, рука розклалася», — сказав він.
Вона далі дивилася без розуміння.
«Бачиш, — сказав він, — бацили є факультативними сапрофітами. Вони живуть як із киснем, так і без нього, але є нюанс. У самому організмі вони анаеробні та вступають у симбіоз із ним. Вампір живиться свіжою кров’ю, бактерія забезпечує його енергією, щоб той міг далі добувати кров. На додачу під дією мікроба ростуть ікла».
«І?» — спитала вона.
«Коли потрапляє повітря, — продовжив він, — ситуація кардинально змінюється. Мікроб стає аеробним і замість того, щоб бути симбіонтом, стає вірулентним паразитом. — Він витримав паузу. — Він пожирає хазяїна».
«То кілок…» — почала було вона.
«Впускає повітря. Звісно. Впускає його і водночас тримає відкритою рану, не даючи їй заклеїтися. Тож серце тут ні до чого. Так що тепер я просто роблю глибокі надрізи на зап’ястях, які не гояться. — Він злегка посміхнувся. — Подумати лише, скільки часу я витратив на виготовлення тих кілків».
Вона закивала, помітила, що келих і досі в руці, та відставила його.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Я — легенда» автора Річард Метісон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина III Червень 1978 року“ на сторінці 19. Приємного читання.