TextBook «Ось тому та жінка, про яку я розповів, так швидко розклалася, — сказав він. — Вона настільки давно була мертвою, що тільки-но повітря потрапило в її організм, мікроби спричинили спонтанний розклад».
Вона глитнула, її тіло охопило тремтіння.
«Це жахливо», — сказала вона.
Він глянув на неї з подивом. Жахливо? Чи ж не дивно? Він не замислювався над цим роками. Для нього слово «жах» стало порожнім звуком. Надмір жаху швидко перетворив його на кліше.
Для Роберта Невілла становище, що склалося, було всього лише фактом, звичністю. Прикметники були зайвими.
«А як щодо… тих, які й досі живі?» — запитала вона.
«Ну, — відказав він, — якщо надрізати їм зап’ястя, то мікроб, звісно, стає паразитичним. Але назагал вони помирають від простого крововиливу».
«Простого…»
Вона рвучко відвернулася, її губи стислись у тонку щільну лінію.
«Що трапилось?» — спитав він.
«Н-нічого. Нічого», — відповіла вона.
Він усміхнувся. «До цих речей звикаєш, — мовив він. — Мусиш звикнути».
Вона знову здригнулася, її горло засудомило.
«Ти не схвалюєш Робертові Правила Поведінки В Джунглях, — сказав він. — Повір мені, це єдине, що я можу вдіяти. Чи краще дати їм померти від хвороби і повернутись у стократ жахливішій подобі?»
Вона звела руки докупи.
«Але ти сказав, що багато хто… ще й досі живий, — нервово промовила вона. — Звідки ти знаєш, що вони не залишаться живими?»
«Знаю, — відповів він. — Я знаю мікроб, знаю, як він розмножується. Не має значення, як довго бореться організм, зрештою мікроб переможе. Я виготовляв антибіотики, робив безліч ін’єкцій. Але це не діє, та й не має діяти. Неможливо виготовити вакцину, коли хвороба настільки прогресувала. Їхні тіла не можуть водночас опиратися мікробам і виробляти антитіла. Це неможливо, повір мені. Це пастка. Якщо я їх не вбиватиму, то рано чи пізно вони помруть і прийдуть по мене. Я позбавлений вибору, хоч якого».
Вони сиділи мовчки, єдиним звуком у кімнаті був скрегіт голки, що ковзала канавками платівки. На нього вона не дивилася, натомість утупилась порожнім поглядом у підлогу. Якось дивно, думав він, виправдовуватися за щось, що лише вчора сприймалося як необхідність. За всі минулі роки він жодного разу не поставив під сумнів правильність обраного шляху. Сама її присутність збурила в ньому такі думки, химерні, чужі йому.
«Ти справді гадаєш, що я помиляюся?» — спитав він недовірливо.
Вона прикусила нижню губу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Я — легенда» автора Річард Метісон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина III Червень 1978 року“ на сторінці 20. Приємного читання.