TextBook Раптом він закліпав від сліпучого світла, що осяяло кімнату. Його рука опустилася з вимикача лампи, і він розвернувся до неї. Вона нерухомо стояла біля стіни, кліпаючи від світла, притиснувши до боків стиснуті в кулаки руки.
«А чому ти вдягнена?» — здивовано запитав він.
Вона глитнула, поглядаючи на нього. Він протер удруге очі і прибрав волосся зі скронь.
«Я… просто визирала», — сказала вона.
«Але чому ти вдягнена?»
«Не могла заснути».
Він стояв і дивився на неї, досі трохи заспаний, відчуваючи, як серцебиття потроху спадає. Крізь відкрите вічко він чув, як вони волають знадвору, а ще те, як Кортман закричав: «Покажись, Невілле!» Підійшовши до вічка, він зачинив маленькі дерев’яні дверцята й повернувся до неї.
«Я хочу знати, чому ти вдягнена», — вкотре проказав він.
«Без причини», — відповіла вона.
«Ти збиралася піти, поки я спав?»
«Ні, я…»
«Збиралася чи ні?»
Вона хапнула ротом повітря, коли він ухопив її за зап’ясток.
«Ні, ні, — похапцем відповіла вона. — Та і як же я могла, з усім тим натовпом надворі?»
Важко дихаючи, він стояв і вдивлявся в її обличчя. Повільно глитнув, згадавши шок, який відчув від пробудження, сприйнявши її за Вірджі.
Раптом він відпустив її руку та розвернувся. А він же гадав, що поховав минуле.
Як довго помирає минуле? Вона не зронила й слова, поки він налив собі повну склянку віскі, миттю її осушив. «Вірджі, Вірджі, — пригнічено думав він, — досі поряд зі мною». Він заплющив очі, зціпив зуби.
«Так її звали?» — почув він запитання Рут. Його м’язи напружились і відразу розм’якли.
«Усе гаразд, — глухо відповів він. — Повертайся до ліжка».
Вона злегка відсторонилася. «Вибач, — проказала вона. — Я не хотіла…»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Я — легенда» автора Річард Метісон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина III Червень 1978 року“ на сторінці 22. Приємного читання.