TextBook «Рут», — промовив він.
«Не мені про це судити», — відповіла вона.
Розділ 18«Вірджі!»
Темна постать відділилася від стіни, коли хрипкий крик Роберта Невілла розітнув завмерлу темінь.
Він звівся на дивані, обвів кімнату сонними очима, а серце калатало в грудях, мов якийсь навіжений гатив кулаками об в’язничну стіну.
Хитаючись, він став на ноги, сон ще й досі туманив мозок: він не міг утямити, де перебуває і котра зараз година.
«Вірджі? — знову промовив він непевно, кволо. — Вірджі?»
«Ц… це я», — затріпотів голос у темряві.
Він зробив хисткий крок уперед, назустріч тоненькій смужці світла, що струменіла з відкритого вічка. Мляво закліпав від світла.
Вона хапнула ротом повітря, коли він простяг уперед руку та вхопив її за плече.
«Це Рут. Рут», — перелякано зашепотіла вона.
Він стояв, повільно хитаючись у темряві, без розуміння дивлячись на темну постать перед ним.
«Це Рут», — знову промовила вона, цього разу голосніше.
Пробудження наринуло на нього, вразивши, мов спалах заціпеніння. У грудях та шлунку зміїлися крижані вузли. Це була не Вірджі. Зненацька він затрусив головою, протираючи тремкими пальцями очі.
Він стояв, напружено вдивляючись, охоплений раптовим пригніченням.
«Ох, — нерозбірливо пробурмотів він. — Ох, я…»
Він так і стояв, відчуваючи, як його тіло поволі хитається в темряві, а туман у голові врешті розвіявся.
Він глянув на відкрите вічко, потім на неї.
«Що ти робиш?» — спитав він досі сонним голосом.
«Нічого, — нервово відповіла вона. — Я… не могла заснути».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Я — легенда» автора Річард Метісон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина III Червень 1978 року“ на сторінці 21. Приємного читання.