Розділ «Частина III Червень 1978 року»

«Так, але…» — Він затнувся, помістивши скельце під мікроскоп.

«Роберте, чим ти зможеш зарадити?»

Вона зісковзнула зі стільця, коли він схилився над мікроскопом.

«Роберте, не дивись!» — раптом попрохала вона благальним голосом.

Але він уже побачив.

Він не усвідомлював, що його дихання спинилося. Його порожній погляд зустрівся з її.

«Рут», — прошепотів він приголомшено.

Дерев’яна киянка опустилася йому на чоло.

Біль спалахнув у голові, він відчув, як підкосилась нога. Упавши на бік, він перекинув мікроскоп. Праве коліно вдарилось об підлогу, він отетеріло подивився на її перекошене від страху обличчя. Киянка опустилася вдруге, він закричав від болю. Упав на обидва коліна, його долоні вперлись у підлогу, коли він завалився вперед. За сотні миль він чув її уривчасте схлипування.

«Рут», — пробурмотів він.

«Я казала, не треба!» — заревла вона.

Він ухопився за її ноги, і вона втретє опустила на нього киянку, цього разу на потилицю.

«Рут!»

Руки Роберта Невілла обм’якли й зісковзнули з її литок, стираючи за собою шар засмаги. Він упав долілиць, конвульсивно втягнувши під себе пальці, відчуваючи, як ніч заповнює мозок.

Коли він розплющив очі, у будинку панувала тиша.

Якусь мить він лежав, збентежено розглядаючи підлогу. По тому, переполошено схрипуючи, сів. Жмут голок відчувся в його голові, він завалився на холодну підлогу, затиснувши руками череп, що пульсував. Поки лежав, з його горлянки виривалося булькотіння.

За декілька хвилин він поволі звівся на ноги, ухопившись за край верстака. Підлога під ногами пішла обертом, він міцно вчепився, заплющивши очі та спираючись на хиткі ноги.

За хвилину він, затинаючись, дійшов до ванної. Порснув холодною водою в обличчя й сів на край ванни, прикладаючи прохолодний вологий клапоть тканини до чола.

Що ж сталося? Він сидів та кліпав, витріщаючись на викладену білими кахлями підлогу.

Він піднявся й повільно пішов у вітальню. Вона була порожньою. Вхідні двері були прочинені в ранкову сірість. Її не було.