Розділ «Частина III Червень 1978 року»

«У вас, певно, скінчилися запаси», — промовив він, обережно на неї поглядаючи.

«Заморожені продукти, — сказала вона. — Ми животіли на самих консервах».

Він закивав. Логічно, погодився подумки. Але його й досі щось непокоїло. Це була лише інтуїція, він знав, але все одно непокоївся.

«А як щодо води?» — спитав потім він.

Якусь мить вона мовчки дивилася на нього.

«Ти не віриш жодному моєму слову, так?» — спитала вона.

«Річ не в цьому, — відповів він. — Мені просто цікаво, як ви жили».

«Твій голос тебе видає, — сказала вона. — Ти надто довго пробув на самоті. Втратив хист до обману».

Він зітхнув, маючи неприємне відчуття, що вона грається з ним. «Це сміховинно, — заперечив він подумки. — Вона лише жінка. І, скоріше за все, має рацію». Певно, він і справді є похмурим і непривабливим відлюдьком. Та яка різниця?

«Розкажи мені про свого чоловіка», — раптом промовив він.

Щось невиразне промайнуло на її обличчі, якась тінь минулого. Вона підняла келих темного вина до своїх вуст.

«Не зараз, — сказала вона. — Будь ласка».

Він відкинувся на дивані, не в змозі розібратись у невиразному невдоволенні, яке почував. Усе, що вона казала й робила, могло бути наслідком пережитого. Та могло бути й брехнею.

«Навіщо їй брехати?» — допитувався він подумки. Зранку він перевірить її кров. Як ці вечірні побрехеньки зарадять їй, якщо вже за декілька годин він знатиме правду?

«А знаєш, — сказав він, намагаючись розрядити становище, — я тут собі подумав. Якщо вже троє людей пережили чуму, то, може, спромігся і ще хтось?»

«Ти думаєш, це можливо?» — запитала вона.

«А чом би й ні? Мали б бути й інші, хто з тієї чи іншої причини наділений імунітетом».

«Розкажи мені більше про мікроба», — попрохала вона.

Якусь мить він вагався, а потім відставив келих. Що, як він усе їй розкаже? Що, як вона втече, а потім повернеться після смерті з усім тим знанням?

«Ну, багато є всіляких деталей», — відповів він.