Розділ «Частина III Червень 1978 року»

«Раніше ти почав був говорити про розп’яття, — сказала вона. — Але звідки ти це дізнався?»

«Пам’ятаєш, що я розказував про Бена Кортмана?» — відказав він, радий змозі повернути розмову в протороване русло, не виказуючи їй нових подробиць.

«Ти про того чоловіка, котрого ти…»

Він кивнув. «Так. Ходи сюди, — промовив. — Я тобі його покажу».

Ставши позаду неї, коли вона саме заглянула у вічко, він відчув запах її волосся та шкіри. Це змусило його трохи відступити. «Чи ж це не дивовижно? — подумав він. — Мені він зовсім не подобається. Я наче Ґуллівер, який щойно повернувся від кмітливих коней, гидую людським запахом[47]».

«Он той, коло ліхтарного стовпа», — проказав він.

Вона мугикнула на знак підтвердження. Потім промовила: «Їх тут так мало. Де вони всі поділися?»

«Я повбивав більшість із них, — відповів він, — але на їхнє місце завжди стають нові».

«А як сталося, що лампа світить? — спитала вона. — Мені здавалося, вони знищили електричну систему».

«Я приєднав лампу до свого генератора, — відказав він, — щоб можна було за ними назирати».

«І вони не зачіпають лампочки?»

«Довкола неї я встановив міцний плафон».

«Вони не залазять і не намагаються його зламати?»

«Стовп обвішаний часником».

Вона захитала головою: «Ти все продумав».

Відступивши назад, якусь мить він вивчав її поглядом. «Як вона може так безтурботно їх роздивлятися, — допитувався він, — ставити мені запитання, робити якісь зауваження, якщо лише тиждень тому їхнє поріддя роздерло її чоловіка на шматки? Знову сумніви, — подумав він. — Коли вже цьому настане край?»

Та він знав, що не раніше, ніж він остаточно пересвідчиться в ній.

Потім вона відвернулась од вікна.

«Перепрошую, я на хвилинку відлучуся», — промовила вона.

Він спостерігав, як вона зайшла у ванну, і почув, як клацнув замок на дверях. Закривши вічко, він повернувся до дивана. На його вустах заграла крива усмішка. Він розглядав темну глибину вина в келиху, відчужено посмикуючи бороду.