Розділ «VI»

Але не минуло й десяти хвилин, як жовтоволоса голова Ленца з'явилася біля стойки. «Під три чорти, — подумав я собі, — от і влип! Краще б уже тижнів на два пізніше…»

Готфрід, здавалося, зайшов на хвилинку. Я вже думав, що небезпека минула, коли тут Валентин показав Ленцу на мене. Не треба було мені брехати, ніби хотів з ним побачитися! Готфрідове обличчя, коли він нас помітив, було чудовим взірцем для кіноартиста, що старанно опановує свій фах. Очі він вирячив, нижня щелепа йому мало не відпала — я аж злякався. Шкода, що в барі в цей момент не було якогось режисера; я певний, що він би негайно запросив Ленца на якусь роль. Наприклад, на роль матроса, перед яким після аварії корабля з морської безодні виринає й сичить велетенський змій. Але Готфрід хутко опанував себе. Я кинув йому погляд, яким настирливо благав його забратися геть звідси. Він відповів на це мерзенною посмішкою, обсмикав піджак і попрямував до нас.

Я розумів, чого треба було сподіватись, і тому зараз же перейшов у наступ.

— Ти вже завіз фройляйн Бомблат додому? — спитав я, щоб зараз же його знейтралізувати.

— Так, — відповів Готфрід, не зрадивши жодним рухом, що він секунду тому й поняття не мав про якусь там фройляйн Бомблат. — Вона передавала тобі поклін і просила подзвонити їй завтра ж уранці.

Це був добрий контрудар! Я кивнув головою.

— Подзвоню. Сподіваюся, що вона таки купить машину.

Ленц знову відкрив був рота, але я штовхнув його в голінку і так на нього подивився, що він, посміхнувшись, замовк. Ми випили по чарці. Я пив тільки з лимонним соком. Боявся, щоб самого себе знову не збити на слизьке.

Готфрід був у чудовому настрої.

— Тільки-но заходив до тебе, — сказав він. — Думав, що підемо кудись разом. Тоді обійшов атракціони. Там нова чудова карусель. Ходімо туди, га?

Він глянув на Патріцію Гольман.

— Негайно! — відповіла вона. — Я люблю карусель над усе!

— Тоді рушили зараз же! — сказав я, радіючи, що ми йдемо з бару — на вулиці все було простіше.

Шарманщики — перші форпости товкучки. Чути меланхолійно-солодке дзижчання. На злинялих оксамитових килимчиках, якими звичайно вкривають шарманки, сидить часом папуга або змерзле мавпеня в червоній сукняній курточці. Пронизливо лунають голоси продавців замазки до порцеляни, алмазів, шербету, повітряних шариків, мануфактури. Карбідні лампи дають холодне синювате світло і специфічний запах. Ясновидці, астрологи, палатки з медовими пряниками, човни-гойдалки, павільйончики з атракціонами, нарешті — сповнені гучної музики, барвисті, блискучі, освітлені, наче палаци, кружляли башти каруселей.

— Нумо, дітки! — Ленц кинувся на «американські гірки», аж чуприна йому розвівалась. Тут був найпотужніший оркестр. З роззолочених ніш павільйончика виходило шестеро фанфаристів, вони оберталися на всі боки, сурмили, салютували інструментами і відступали назад. Це було помпезно!

Ми сіли у великого лебедя і помчали вгору і вниз. Навколишній світ блискав і шугав повз нас, коливався і провалювався в чорний тунель, крізь який ми мчали під стук барабанів, а тоді виринали назустріч блиску і фанфарам.

— Далі!

Готфрід попрямував до літаючої каруселі з дирижаблями і аеропланами. Ми захопили на абордаж цепелін і на ньому зробили три круги.

Засапані, ми знову опинилися внизу.

— А тепер до чортового колеса! — запросив Ленц. Чортове колесо — це великий, рівний, в центрі трохи піднесений диск, що обертається все швидше й швидше; треба при цьому зуміти вдержатись! Готфрід вийшов на нього щось із двадцятьма особами. Він бігав по колу, як навіжений, і зірвав оплески. Під кінець він лишився на колі тільки вдвох з якоюсь куховаркою, відгодованою, як добра льоха. Ця хитруха, побачивши, що справа ускладнюється, просто сіла на диск, а Готфрід шугав коло неї по кругу. Інших усіх уже поскидало. Нарешті, ця ж сама доля спіткала й останнього з романтиків — він поточився просто в обійми куховарки і скотився разом з нею з диска. Він причимчикував до нас, ведучи куховарку під ручку, називаючи її просто — Ліна. Ліна соромливо посміхалася. Готфрід спитав, чим її можна почастувати. Ліна відповіла, що пиво, мовляв, добре вгамовує спрагу. Обоє зникли в якомусь павільйончику баварського танцю.