Розділ «VI»

— Тоді запропонуйте ви щось… В інших ресторанчиках, які я знаю, публіка скрізь дещо зухвала. Це — не для вас.

— Чого це ви так думаєте?

— Та видко ж…

Вона кинула на мене швидкий погляд.

— Можна ж, нарешті, спробувати…

— Гаразд.

Я рішуче відкинув усю свою попередню програму.

— Тоді я маю на меті дещо… Якщо ви не з лякливих… Їдьмо до Альфонса!

— Альфонс — це вже звучить непогано. А сьогодні ввечері я справді не з лякливих…

— Альфонс — це хазяїн пивнички, хороший приятель Ленца.

— У Ленца, мабуть, приятелі всюди, — сказала вона сміючись.

Я кивнув головою на знак згоди:

— Він швидко заприязнюється. Ви ж бачили, як він заприятелював з Біндінгом…

— Та й справді, — відповіла вона, — це в них хутко вийшло…

Ми поїхали.

Альфонс був огрядний, лагідний чолов'яга. Випнуті вилиці. Очі маленькі. Рукава сорочки — підкатані. Руки, як у горили. Кожного небажаного клієнта він сам викидав за двері. Навіть спортсменів з товариства «Вірність батьківщині». На випадок ускладнених конфліктів у нього під прилавком лежав напоготові молоток. Пивничка містилася на вигідному місці-поруч з лікарнею. Отож Альфонс заощаджував на транспортних видатках…

Хазяїн провів волохатою лапою по столику з світлого ялинового дерева.

— Пива? — запитав він.

— Горілки та й закусить… — відповів я.

— А для дами? — спитав Альфонс.